Активістка Тетяна Тіпакова розвивала свій туристичний бізнес у курортному місті Бердянськ. Після окупації міста 27 лютого увійшла в число організаторів проукраїнських мітингів. Через свою позицію зазнала переслідувань, її викрали, катували, змушуючи записати покаянне відео. Отримавши своє, відпустили. Тетяна надала свідчення докуменаторам Об’єднання та розповіла свою історію.

Після окупації Бердянська Тетяна щодня організовувала мітинги. Кількість їхніх учасників щоразу зростала і в березні досягла п'яти тисяч. На них декламували вірші, співали гімн України та ходили із розгорнутим синьо-жовтим прапором. Активісти намагалися відтіснити окупантів з центру міста. Кадри з маршів свободи облетіли весь світ, а супротив Бердянська став прикладом для інших окупованих населених пунктів.

До Тетяни з організації мітингів доєдналися ще троє чоловіків. Першим з них викрали, Віталія Шевченка, атовця, що захищав Донецький аеропорт. Вже 17 березня затримали ще одного активіста — Володимира Сушка. Тетяна відчувала, що за нею стежать і стала обережніша. Аби якось вберегти себе, жінка змінювала шапки: на мітинг приходила в яскравій, а потім переодягалась у темну.

Проте це не допомогло. 20 березня після мітингу Тетяну захопили. Російські військовослужбовці натягнули мішок на голову жінки та відвезли до 77-ї колонії. Там її утримували два дні, допитували та били по обличчю, голові, руках та колінах.

Коли мене затримали, я зрозуміла, що росіяни знали багато особистої інформації, яку могли їм передати тільки найближчі люди. Розмовляли зі мною, як з покидьком, кричали. Казали, що не існує ніякої української нації, що ми — погані руські.

Допити почалися відразу. Говорили не з московським акцентом, за говором — глибинка Росії, як потім з'ясувалося, з Твері. Між допитами Тетяна перебувала в тісному карцері без опалення, де їй дозволялося лише стояти чи сидіти на металевому ліжку без матраца. Їсти давали в тарілці, з якої до жінки їли почергово люди з інших камер. Одного разу до карцеру Тетяни зайшов військовий, наказав їй роздягтися до поясу та обертатися навколо. Це тривало 20 хвилин. Крім того, до неї приходили кадирівці та буряти, намагаючись її зґвалтувати. Тому, коли після чергового побиття, їй пропонували якісь знеболювальні пігулки, то Тетяна відмовлялася. Адже не знала, що за речовини їй хочуть дати та як вони подіють, а ночі треба бути при тямі, щоб могти відбиватися.

Жінку били, щоб припинилися мітинги. Окупанти хотіли, щоб вона записала відео, у якому сказала б, що супротив — марний, а Росія прийшла з добром.

Катували струмом та протигазом — одягали та перекривали повітря. Вони це називали «слонік шяс прийде до тебе». Струм відчувався так, наче голова підірвалась і полетіла, а потім стала назад, але ти не відчуваєш її та непритомнієш, але тебе ніхто не підіймає. Я вже не витримувала і зрозуміла, що на волі я буду більш корисна, ніж згнию там. Я все ж записала відео і 21 березня мене відпустили. Цей ролик росіяни випустили майже одразу, бо їм дуже потрібно було, щоб люди не виходили на мітинги.

22 березня до Тетяни додому прийшли ті самі троє військових, що її раніше катували. Донька жінки написала в соціальних мережах, що її відпустили. За це Тетяну утримували ще три дні, під час яких, було теж саме, що й при першому затриманні: катування, побиття, вмовляння зняти ще одне покаянне відео.

Як вони сказали, треба переписати ролик, бо на першому я не посміхалась. Боїшся, коли відчиняються двері, бо розумієш що тебе прийшли бити. Зайшов військовий і каже: «Татьяна виходи». Я не вірила в те, що мене випускають. Він сказав, що зараз ми перезапишемо відео і відвеземо додому. Ще поставили умову: завтра з 10:00 до 11:00 я мала прийти в міську раду з документами, щоб мені дали вказівки щодо моїх подальших дій.

Коли Тетяну привезли додому, вона разом з донькою почали швидко збиратися і на ранок, відразу після комендантської години, рушили у Бердянська. На наступний день вони вже були в Запоріжжі.

Зараз Тетяна Тіпакова очолює громадську організацію Рідна Стежка, що допомагає переселенцям-бердянцям гуманітарною допомогою, ліками, юридичною і психологічною підтримкою. Організація відкрила освітній простір для дітей: вони безкоштовно навчаються англійської, інформатики. Також допомагає збирати свідчення про воєнні злочини, зокрема про сексуальне насильство з боку російських військових.