Мороз Юрій Васильович, 1969 року народження, мешканець села Тавільжанка Куп’янського району Харківської області, працював водієм на місцевому підприємстві. Його життя кардинально змінилося з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну.

За свідченнями його дружини, Світлани Мороз, яка до війни працювала старостою округу, окупація їхнього села почалася вже 24 лютого 2022 року. З першого дня російські військові почали встановлювати свій контроль, проводити збори та впроваджувати окупаційний режим. Світлана відмовилася співпрацювати з окупантами, що спричинило тиск на її родину.

У травні 2022 року вранці до будинку Морозів під’їхали два автомобілі – мікроавтобус і легковик. Світлана була впевнена, що це приїхали українці, які шукали прихистку, адже вона займалася розселенням переселенців. Але реальність виявилася іншою. Близько 15 озброєних військових у балаклавах оточили двір. «На мене направили дуло автомата. Відмовитися сісти в машину я не могла», – розповідає жінка. 

Окупанти без пояснень забрали її до Куп’янська, де в підвальному приміщенні колишнього відділку поліції проводили допити. Світлану не били, але психологічно тиснули, змушували співпрацювати, погрожували. Їй не висували звинувачень, лише змушували віддати документи й телефон. Проте, бувши в ув’язненні, вона чула про катування інших затриманих, а на стінах камери бачила сліди крові.

Окупанти намагалися переконати її співпрацювати, запевняючи, що вони «ніколи не покинуть» місцевих. «Я плакала, а вони просто стояли й сміялися», – згадує вона.

Однак Світлану несподівано відпустили без пояснень: “Окупанти знали чим я займалась, в них була вся моя біографія. Мене не били, але морально доводили до сліз. Після допиту мене на ніч відпустили до дому, не віддали ні телефон, ні документи й сказали прийти до них на наступний день. Мені додому потрібно було йти 20 кілометрів. І я йшла пішки. Мені пощастило, що мій чоловік весь день мене шукав, він дізнався де я і приїхав по мене”.

Згодом був ще один допит, після якого жінка розуміла, що їй точно потрібно виїжджати. Вже у липні 2022 року Світлана залишила село. Без речей, без гарантій на безпеку, лише з паспортом вона перетнула контрольні пункти ЛНР та ДНР і виїхала на підконтрольну Україні територію. 

Юрій Мороз залишився в Тавільжанці, адже боявся, що окупанти його не випустять. До вересня він регулярно підтримував зв’язок із дружиною, а потім його телефон раптово замовк. Сусіди повідомили Світлані, що напередодні до їхнього будинку знову прийшли російські військові, проводився черговий обшук, чулися крики та постріли. Після цього Юрій безслідно зник.

Світлана одразу кинулася на пошуки: вона звернулася до Червоного Хреста, міжнародних організацій, волонтерів, навіть російських адвокатів, але інформації про місцезнаходження її чоловіка немає й досі. Офіційно його статус полоненого не підтверджений, а розслідування українських правоохоронців поки не дало результатів.

“Жодних підстав викрадення чоловіка я не знаю, судів не було. Останнє місцеперебування, або взагалі інформації, де він наразі мені не відомо”, -  зазначає жінка.

За кілька днів до зникнення Юрій розповідав дружині, що ситуація в селі стала нестерпною: окупанти мародерили, заходили в порожні будинки, конфісковували майно. Він став свідком таких дій і навіть вступив у суперечку з одним із військових. Чи стало це причиною його викрадення – невідомо.

‍

Публікація підготовлена за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine.

Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.

‍