Валентин Вигівський — один з перших політв'язнів, що були затримані на початку російсько-української війни. У 2014 році активіста Майдану Валентина заарештували співробітники ФСБ Росії в окупованому Криму. Через рік суд визнав українця винним у шпигунстві й призначив йому покарання — 11 років позбавлення волі.

Вже понад 8 років за звільнення свого сина борються батьки — Петро та Галина. Об’єднання розпитало Петра Вигівського про те, чи сподівається він на обмін та як виходить зв'язуватися з сином після початку нового етапу війни.

«Звільнення мого сина зараз цілком залежить від ЗСУ. Якщо будуть перемоги на фронті, то покращаться умови та буде можливе звільнення політв'язнів. Чому я не сподіваюся на обмін? Тому що РФ не потрібні свої люди. Росіяни, що потрапили в заручники в Україні, для своєї ж влади — відпрацьований матеріал. Все-таки, щоб був можливий обмін, потрібне бажання двох сторін», — прокоментував Петро.

Також Петро додав, що ситуація політв’язнів Шиптура та Захтея, що відбули своє покарання повністю, але досі не повернулися додому, не переконує в можливості обміну. Україна більше немає своїх консулів у РФ, а означає — про дипломатичні домовленості мова не йде.

«З початком Великої війни стало важче зв'язуватися з сином, а також перераховувати йому кошти для того, що він міг купляти собі їжу. Валентин у нас високий на зріст, тож протягнути тільки на тюремних кашах йому складно. Зараз знаходимо можливості окольними шляхами передавати та отримувати від нього листи, які піддаються жорсткій цензурі.

Після 5,5 років у одиничній камері ми добилися, щоб Валентину полегшили умови утримання. З 2021 р. він перебуває в СУС (з рос. «суворі умови утримання»), де в одному приміщенні разом з ним сидять ще кілька в’язнів. Вони можуть читати книжки та дивитися телевізор, на якому показує один канал. Наскільки я знаю, до нього там ставляться нормально», — розповів Петро Об’єднанню.

Зі слів Петра, раніше він часто надсилав сину вирізки з друкованих ЗМІ, статті журналістів та правозахисників про Валентина, щоб той знав, що в Україні про нього не забувають. Зараз через жорстку цензуру це робити неможливо.
‍