«Я працюю директоркою в Чорноземненській загальноосвітній школі І-III ступенів.

До нашого села російські військові увійшли у вересні. Вони не афішували свою кількість та підрозділи: були дуже обережні, ніби боялися. Деякі з солдатів одягалися у цивільне.

Військові одразу оселилися в школі, але згодом роз'їхалися по будинках, що пустували без власників. У нашій школі росіяни зробили склад: до неї постійно під'їжджали та виїжджали машини: великі тентовані КамАЗи, джипи. Більшість техніки концентрувалися на зерновій.

Під час окупації я продовжувала виконувати обов’язки директора та організовувала навчання за українською шкільною програмою онлайн.

Вперше до мого будинку приїхали військові 10 або 11 листопада 2022 року: шестеро солдатів та представник ФСБ на зеленому УАЗі без номерів. Всі були в масках та озброєні. Мій чоловік, Ставрій, помітив, що автомати були зняті із запобіжників.

Один чоловік, можливо, бурят, проводив обшук. Інші військові виглядали етнічними росіянами та стояли у кожній кімнаті. «Головним» був представник ФСБ, що проводив перевірку гаджетів. Він відмовився називати свій позивний. Після обшуку ФСБшник забрав мій телефон. Військові не погрожували.

Через день на тому ж УАЗі до мого будинку приїхали шестеро військових та слідчий ФСБ. Слідчий сказав, що приїхав «по мою душу» та дав наказ провести іншим обшук у дворі, в гаражі, в курнику.

Слідчий залишився зі мною на кухні та продемонстрував скриншот із закритого Telegram-каналу вчителів, де були мої дописи щодо організації навчального процесу – коли ми виходимо на заняття, надіслані документи. На одному зі знімків з екрана був мій допис про збір коштів на автомобіль для військових ЗСУ, колишніх учнів школи.

Чоловік почав звинувачувати мене в тому, що я працювала за українськими програмами, не закрила школу, саботувала роботу в російській школі – я дійсно не вийшла на роботу туди, як і всі інші вчителі. Він сказав, що в мене є два варіанти: сидіти в тюрмі за законами РФ чи бути депортованою. Слідчий прямо сказав: «Вас депортують з окупованої території», тобто був свідомий щодо своїх дій. Я відповіла, що мені більше підходить другий варіант. Слідчий віддав мені телефон та пішов.

Приблизно 13-14 грудня 2022 року цей же слідчий приїхав сам. Приніс розпорядження, де було вказано, що мене депортують. На документі було вказане моє ім’я, на ньому стояв підпис Балицького Євгена Віталійовича (голова окупаційної ВГА Запорізької області). Я підписала цей папір, слідчий сфотографував мене. Сказав, що я маю підготувати документи та «ручну поклажу».

19 грудня 2022 близько 5 ранку до мого будинку приїхали троє солдатів на тентованому УАЗі. Мене забрали до Мелітополя, до колишнього МРЕО (ДАІ). Після години очікування приїхала біла іномарка з трьома представниками ФСБ без масок. Двоє сиділи попереду, один – позаду зі мною. Усі були в темно-зеленому військовому одязі, без пікселів, та в чорних жилетах із написом «ФСБ» на спині. Один з них показав мені теку з документами, сказав «це ваші матеріали, за що вас депортують». Документи переглянути не дали.

Позивний цього чоловіка – «Буран», він назвав себе так на єдиному блокпості, де нас зупинили, у Василівці. Один з ФСБшніків, який був за рулем, хвалився, що має освіту вчителя, розуміється на історії. Як мені здавалося, всі троє були віком до 30 років, етнічними росіянами.

Мене відвезли на колишню заправку за Василівкою, на горі. Там сиділи чотири дівчини. Вони дізналися моє ім’я, потім запитали «Ви розумієте, за що Вас депортують?». Сказали підписати заяву на ім'я Балицького про те, що я відмовляюся від російського громадянства та російського паспорта. Дівчата взяли відбитки моїх пальців, сфотографували мене.

Після цього я повернулася до машини ФСБшників. Ми зупинилися на останньому блокпості. Мені віддали паспорт громадянина України. Я попросила назад мій закордонний паспорт і мені неохоче повернули його. Буран записав відео, на якому зачитав мені указ Балицького. Після цього сказав йти. Коли я пішла, Буран сказав «Не стріляйте їй услід, хай дійде».

Вся дорога була осипана мінами з обох боків. Я йшла посередині, по білій смузі. Увесь цей час машини проїжджали повз мене та не зупинялися. Потім біля мене зупинилася автівка, сказали швидко сідати та відвезли до «Дороги життя».

Наразі у с. Чорноземне дуже складна ситуація. Рано вранці військові їдуть на навчання за селом, на очисних спорудах, пізно ввечері повертаються. Всі поля в районі села перерили окопами та поставили «зуби» (прим. захисні спорудження)».