Лідія, сестра Олега Олійника:

«Мій брат, Олег, поїхав в с. Нестерянка 22 лютого 2022 року. Ми з ним по черзі їздили туди, у дім наших батьків. Мами вже немає понад два роки, а батько через проблеми зі здоровʼям помер літом, під час окупації села. Ще перед війною його нова дружина поїхала у м. Дніпро, але згодом не змогла повернутись. Тож батька доглядала її подруга, потім мій брат. Змоги вивести батька з села не було.

Вже на 5-ий день війни Нестерянку окупували. Як розповідав мій брат, людям спочатку не давали виїхати, але потім по списках почали випускати. Деякі їздили на закупи в інші міста, бо змоги щось придбати з продуктів у Нестерянці не було. Газогін та водогін в селі було перебито, електрика відсутня. Люди були на межі гуманітарної катастрофи.Перед повномасштабним вторгненням у селі проживало десь дві тисячі людей, а зараз залишилося близько 20. Тих, хто там залишився вже не випустять, бо вони вже знають всі російські позиції. Від самого села мало що лишилось.

10 квітня 2022 року мого брата затримали при спробі евакуюватися. Люди виїжджали у бік Токмака, звідти на Запоріжжя. Він мав дістатися міста, а звідти потягом до нас — у Київ. Зв'язувався він зі мною в останнє 9 квітня ввечері.Дозвіл на виїзд брат отримав напередодні. Олег їхав у машині друга, разом з його дружиною, бабусею та двома дітьми. Всіх їх випустили, а от мого брата затримали з незрозумілих причин. Можливо, як розповідали потім очевидці, через українську символіку на одязі. Але це неточно, бо одягнений він був звичайно: синя куртка, джинси, темно-синя кепка.

Про те, що Олега не випустили, я дізналася у той же день ввечері від сімʼї, що з ним їхала. Після затримання його і декількох чоловіків повели рити окопи для військових рф. На наступний день брата привезли додому, здійснили обшук у нашому будинку, зірвавши всі замки.

Я почала шукати очевидців. Дізналася, що одна сім'я з нашого села у тій же колоні змогла виїхати до Запоріжжя, але ті загинули під час ракетної атаки майже 4 місяці тому. Як мені розповідали, російські військові мали намір вивезти мого брата і нашого 60-річного знайомого, який також хотів евакуюватися, на БТРі. Потім змінили свій намір. Знайомого лишили, брата забрали.

Причина затримання так і залишилася мені невідомою. Я розумію, що це було під фізичним озброєним тиском. Брат би ніколи сам з ними не поїхав.З того моменту жодної звістки особисто від нього і про нього наша сім’я не отримувала. Зверталися в органи влади й пошукові організації. Поки безрезультатно. Нам пояснили, що поки Запорізька область під окупацією, дізнатись якусь інформацію дуже складно».