Документатори Об’єднання взяли свідчення в Антона, що 22 дні перебував у заручниках окупантів. Він розповідає, що за цей час майже нічого не їв та не бачив сонця. Ворог лише безжально знущався та не залишав на його тілі живого місця.    

34-річний Антон від початку війни став волонтером: вивозив людей з гарячих точок до Запоріжжя. У полон він потрапив 6 квітня 2022 р., коли евакуював мешканців Токмака. На блокпості біля Оріхова Антона затримали 15 озброєних рашистів:

«Я перед поїздкою товаришу з ЗСУ допомагав купувати бронежилети. При перевірці документів та телефону окупанти знайшли листування з ним, яке я забув видалити. Через це мене й затримали».

Волонтер розповідає, що його відразу завалили на землю та відтягли до лісосмуги. Там чоловік просидів понад 6 годин із зав’язаними очима. Загарбники імітували розстріл та погрожували зброєю:

«Росіянин підставив мені автомат до скроні, потім підняв та натиснув на гачок. Довго стріляли по землі біля моїх ніг. Постріли під кінець я вже не чув, тому що вони мене оглушили. Розумів, що стріляли тільки по землі, що підривалася під мною. По рації постійно хтось питав чи розстріляти, чи відпустити мене. Що відповідали я не чув»

Волонтера перевезли на аеродром в Мелітополі, де він пережив катування, що тривали годинами та не знали меж. Разом з ним в імпровізованій буцегарні перебувало ще двоє українців. Полоненим ламали ребра та били так, що на тілі не лишалось живого місця:

«Їм було шкода свої руки, тому лупцювали вони киянкою, дерев’яним молотом. Через 10 днів після затримання я зміг перший раз себе оглянути. На животі був великий фіолетовий прямокутник, а руки та ноги — усі в гематомах».

На 5-й день полону Антон був на межі смерті. Говорить: знущання з боку нелюдів його ледь не вбило. Тоді він подумав, що більше не повернеться додому та не побачить своїх рідних:

«Солдатам стало нудно, вони усіх підряд почали викидати в центр кімнати й трьох-чотирьох бити. Черга дійшла й до мене. Один раз я впав та не зміг більше встати. Один з росіян, щоб змусити мене оговтатися, вставив олівець у пов’язку на моїх очах та почав закручувати, щоб голова стискалася. Це дуже неприємне відчуття».

15 квітня Антона привезли в Севастополь. Разом з ним знаходилися військовополонені: офіцери з острова Зміїний, прикордонники з Сумської області та Маріуполя.

Антон каже, Севастополь – це показове місце для рашиської пропаганди. Ворог спеціально відгодовує та наряджає полонених, щоб зняти новини про прекрасне життя українців у полоні:

«Нас знімало телебачення, поки ми дивилися передачу про “жахіття” Майдану та “нехорошого” Бандеру. Після цього дружньо посадили читати книжки, грати в шахи. Потім по одному почали відводити на інтерв’ю».

На щастя, Антону вдалося витримати нелюдське ставлення росіян та завдяки обміну 28 квітня 2022 р. повернутися додому.

__________________________________________________________________________________________________