«Я — студент юридичного факультету. Народився та виріс у Запоріжжі. З початку повномасштабного вторгнення за межі рідного міста не виїжджав.

6 жовтня 2022 року о 5 ранку я прокинувся від вибуху. Подумав тоді, що так близько ще не падало за всю війну. Я розбудив свою дівчину та ми разом вийшли в коридор.  

Як тільки ми вийшли зі спальні бахнув другий вибух. Вхідні двері різко відчинилися, хоча були, звичайно, замкнуті, майже вилетіли з петель.

Я побіг назад у спальню, щоб увімкнути світло. Лампочки мерегкотіли, бо з електрикою відразу почалися перебої.  Буквально через кілька секунд пролунав третій вибух, а наші вікна вилетіли.

Жахливо налякані, ми пішли сидіти у іншу кімнату. Там ми почули ще один гучний вибух та один віддалений. Усього «прильотів» було близько семи.  Згодом був звук гуркоту, як виявилося, це обвалився будинок поруч.

Ми вийшли на Соборний проспект о 5:30 ранку. Все навкруги було в попелі, а повітря — наче туман. Вулиця була посипана склом та уламками вивісок, можливо ще уламками ракет, але я в цьому не сильно знаюся.

Скрізь були розбиті шибки, лежали москітні сітки, в магазинах вибиті двері.  Я подивився наліво та побачив, що там горить магазин «Єва». Ще не встигли приїхати пожежники.

У бік проспекту Соборного на другому поверсі багатоквартирного будинку горіла квартира. Розірвався газовий балон, швидше за все. Прям страшенно палахкотіло.

Трохи ліворуч від цієї багатоповерхівки я помітив купу каміння, а під'їзду немає. З цієї груди йшов дим.

Далі по проспекту знаходиться міська рада, але більше в цьому районі немає ніяких військових або інфраструктурних об'єктів».