Попри всі намагання домогтися звільнення Ірини Левченко та її чоловіка Олександра, затриманих росіянами 6 травня 2023 року в Мелітополі, подружжя і досі в полоні. При цьому не невідомо ні їхнє точне місце перебування, ні стан здоров’я, ні причини ув’язнення. Видання Telegraf, у якому раніше працювала Ірина, стежить за цією історією та, рівно через рік після затримання подружжя, у своїй публікації нагадує як вона розвивалась.

Свій коментар виданню дав Голова Об’єднання Ігор Котелянець. Повний текст публікації можна прочитати за посиланням.

Після окупації Мелітополя росіяни майже одразу почали перевірки, затримання й арешти місцевих жителів. Що довше тривала окупація, то менше приводів було потрібно російським силовикам, щоб навідатися додому до мелітопольців з обшуками чи зупинити й затримати прямо на вулиці. Саме таким чином, потрапили до їхніх рук Ірина та Олександр Левченки.

— Коли ми збирались з донькою виїжджати з окупації, пропонували Ірині з чоловіком долучитися до нас, — каже сестра Ірини Олена Руденко. — Але вона не захотіла і нас відмовляла. Сестра була впевнена, що вони нікому не потрібні, бо займаються виключно домашніми справами, їздять на дачу, гуляють містом, проводять час з онукою й все. Та сталося по-іншому.

Останній раз ми переписувались з Ірою зранку 6 травня — це було звичайне сімейне спілкування. Потім я кілька разів їй ще написала, але відповіді вже не отримала. З цього приводу не хвилювалась, бо зв'язок у місті був нестабільний. Тільки більш аніж за тиждень з'ясувалось, що їх взяли через кілька годин після того, як ми контактували. Знайомі бачили, що вони «спілкувались» з російськими військовими в одному з районів міста, і після того Іра і Сашко зникли.

Коли стало зрозуміло, що подружжя Левченків затримали росіяни, їхні друзі в місті намагалися з'ясувати, де саме їх утримують. Але стандартно жодної інформації щодо цього отримати в окупантів не вдалось. 

Лише згодом Олександр зміг передати записку, в якій повідомив, що чекає суду, бо його звинуватили в тероризмі. На той момент його та Ірину ще тримали в Мелітополі. Як розповів виданню Telegraf один з мелітопольців, він перетинався з колишньою журналісткою в одній з імпровізованих в’язниць Мелітополя в кінці травня — на початку червня 2023 року. Ірина під час коротких розмов казала, що її затримали за те, «що дуже любила Україну». 

За рік з часу затримання Ірини та Олександра Левченків російська сторона так і не оголосила звинувачення, як це було з багатьма іншими цивільними заручниками. 

Те, що про Ірину та її чоловіка росіяни не надають жодної інформації — свідома поведінка. Вона може свідчити, по-перше, що проти конкретних осіб, яких утримують окупанти, не заведені жодні кримінальні справи, вони не є полоненими й не були передані для подальшої формалізації їхнього статусу, — пояснює голова Об'єднання Ігор Котелянець. — Таких людей можуть використовувати для рабської праці, обслуговування російських солдатів, піддати жорстким катуванням, особливо якщо це активісти, журналісти, посадовці. Росія не визнає факт утримання людини, якщо воно як мінімум ніяк не оформлене.

‍

З іншого боку, окупанти бояться цивільних мешканців захоплених територій, тому роблять багато для їхнього залякування. Це найбільш ефективна стратегія для стримування великої кількості потенційно нелояльних людей, в яких вони відчувають для себе загрозу. Тому показово вивозять людей, які потім зникають безвісти. Крім того, ставлять обладнання для прослуховування телефонів, розпалюють ворожнечу у соцмережах, культивують практику доносів, тиснуть на тих, хто відмовляється брати паспорт. Плюс шантажують тих, в кого рідні залишається на тимчасово окупованій території, в окремих випадках людей навіть примушують збирати інформацію і передавати її росіянам. В цій ситуації такі люди в позиції заручника, — каже Ігор Котелянець.

Не допомогли зрушити справу Ірини та Олександра Левченків і численні звернення української журналістської спільноти до міжнародних організацій з вимогами звільнити колишню журналістку та її чоловіка. Тим часом українська сторона продовжує шукати шляхи для повернення цивільних. Над цим, зокрема, має предметно працювати робоча група, створена нещодавно при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.

Робоча група при Коорштабі — це єдина структура, до якої входять представники штабу, СБУ, Офісу Омбудсмена та Генерального прокурора, а також інших державних органів. Залучені будуть і представники громадських організацій. Я, наприклад, збираюся працювати у її складі, — каже Ігор Котелянець. — Сподіваюсь, що Робоча група допоможе знаходити нові механізми звільнення цивільних. Принаймні, вперше створено хоч якийсь орган, відповідальний за даний трек. Засідань поки не було, чекаємо на скликання першої зустрічі всіх учасників.

В Офісі Генерального прокурора назвали одним з пріоритетних напрямів на 2024 рік привернення уваги міжнародної спільноти до цивільних осіб, позбавлених волі на тимчасово окупованих територіях.