Олександра Керекешу, 63-річного залізничника, який до останнього допомагав українській армії, викрали за його любов до України та відданість праці. Він був переконаний, що ЗСУ прийде до Херсону та звільнить місто з-під окупації. У своїх листах з російських тюрем він писав рідним: "Головне – це свобода". Сьогодні Олександр перебуває у російському Володимирському централі, його життя під загрозою, а доля досі залишається невизначеною.

‍

Олександр Володимирович Керекеша, 1961 року народження, все своє життя присвятив залізниці, працюючи начальником Херсонської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр виконував вказівки найвищого керівництва «Укрзалізниці», спрямовані на перешкоджання постачанню техніки збройних сил рф до окупованого Херсона. У свої більш як 60 років він чинив опір, унеможливлюючи прохід ворожої техніки залізничними коліями до міста Херсон.

Попри небезпеку, Олександр відмовився залишити місто: хоча його родина виїхала, він залишився в місті Херсон. Незважаючи на небезпеку, яку чинили російські війська, залишався готовий допомогти в будь-яку хвилину державі, залишаючись на постійному зв’язку зі своїм керівництвом. Йому були підпорядковані понад 300 залізничників. У липні 2022 року частина колег Олександра почала переходити на бік ворога. Зрештою, інформація про його діяльність та допомогу ЗСУ стала відома окупантам.

Вже у вересні 2022 року російські військові увірвалися до квартири Олександра. Вони зламали замки, вивели його на вулицю, застосовуючи фізичну силу, та посадили в автомобіль і вивезли в невідомому напрямку. Сусіди повідомили рідним, що окупанти також розграбували його житло: викрали цінні речі, документи та його приватний автомобіль.

Згодом рідним стало відомо, що його утримували в ізоляторі у Херсоні. Там Олександр пробув майже до кінця жовтня 2022 року, після чого його перевезли у невідомому напрямку. Йому дозволяли отримувати передачі, але подробиці про умови утримання були невідомі. А потім він зник.

Коли рідні прийшли з черговою передачею, в ізоляторі вже нікого не було. Окупантів витісняли з Херсона, і вони розділили в’язнів: частину відпустили, частину перевезли на лівий берег Дніпра.

Далі були тюрми та ізолятори в Каланчаку та Чонгарі. Через численні звернення до окупаційної влади родині вдалося встановити, що Олександра перевезли до Каланчака, де його утримували до наприкінці літа  2023 року. Він зміг передавати листи, у яких висловлював свою стійкість і надію: "Я не маю права не вижити". Втім, через нестачу їжі та ліків його здоров'я стрімко погіршувалося.

У серпні 2023 року з'явилося фейкове відео, де російські пропагандисти показали його "затримання" — через рік після фактичного викрадення. У ньому стверджували, що він цілий рік переховувався на Лівому березі Херсонщини, хоча насправді весь цей час був у незаконному ув’язненні в Каланчаку. Росіяни звинуватили його у "диверсії та шпигунстві" й почали готувати показовий суд.

Невдовзі його перевели до СІЗО №2 у Чонгарі. Наприкінці квітня 2024 року він написав листа, що його засудили в Генічеську за звинуваченням у диверсії. Без жодного адвоката, без офіційного судового процесу, під тиском він "визнав провину", що дозволило окупантам присудити йому 6,5 років позбавлення волі, з них 1 рік тюрми та 5,5 років колонії суворого режиму.

"Дали дуже багато років для мого віку... Попрощався зі всіма. Всіх вас любив. Більше не писатиму", – ці рядки стали одними з останніх, що отримала родина.

У вересні 2024 року Олександр Керекеша був етапований до колонії суворого режиму - однієї з найсуворіших в’язниць росії. А в листопаді 2024 року родина отримала листа, в якому він писав, що дуже схуд і перебуває у вкрай важких умовах, адже його хронічні хвороби загострилися, але лікування він не отримує.

Втім рідні мали змогу передати йому потрібні ліки. І він зрозумів, що родина за нього бореться та в останніх листах написав, що його самопочуття трішки покращилось.

Родина постійно звертається до всіх міжнародних організацій, аби обійняти свою рідну людину: «Ми дуже віримо, що найближчим часом ми обіймемо свого батька. Ми боремося за нього. Ми не відступимо від своєї мети». Рідні продовжують звертатися до Національного інформаційного бюро, Координаційного штабу та правоохоронних органів, однак доступу до нього немає, а процес апеляції фактично заблокований.

‍

Публікація підготовлена за фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.