18 квітня відбулася публічна презентація Аналітичного моніторингового звіту «Чому незаконно ув’язнені цивільні залишились без комплексного соціального захисту від держави» за авторства фахівців юридичного напрямку ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля». Звіт досліджує практику застосування Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Учасники заходу та автори звіту дійшли висновку, що з ухваленням Закону та його вступом в дію комплексна допомога звільненим і членам їх родин досі не надається. Чому так відбувається та, найголовніше, як це виправити? Представники Об’єднання, незалежні експерти та звільненні цивільні постаралися відповісти на ці запитання під час презентації.

По-перше, Закон потрібно актуалізувати. Про це наголосив голова Об’єднання Ігор Котелянець. За його словами, Закон враховує дійсність, яка була в Україні до повномасштабної війни. Так, у ньому фігурують тільки дві категорії, на які поширюється дія документа, — цивільні заручники й політв'язні.

«Зараз ми бачимо, що тисячі людей на ТОТ стають жертвами незаконних ув'язнень, але при цьому їх не можна назвати ні політв'язнями з погляду цього закону, ні цивільними заручниками. Бо окупант не висуває жодних відкритих вимог про те, чого хоче в обмін на їхнє звільнення», — вважає пан Ігор.

Інше питання, висвітлене у звіті, стосується того, чи вдається людям, які пережили незаконне ув'язнення, в принципі отримати від держави визнання цього факту? Заявники констатують, що в Комісії при Мінреінтеграції рішення іноді ухвалюються місяцями, а люди отримують невмотивовані відмови без пояснення причин. Адвокатка, голова правління громадської правозахисної організації «Егіда-Запоріжжя» Антоніна Шостак коментує це так:

«Я, як юристка, не можу пояснити заявнику, на якій підставі йому відмовили, якщо ним був зібраний повний пакет документів, якщо заява написана правильно — як це викладено у законі, але жодних аргументів прийняття такого рішення не наведено. Це однозначно порушення прав людини», — каже Шостак. На її думку, будь-яка інституція, тим більше орган влади, має аргументувати причину відмови.

Досвід Тетяни Гулевської, матері політв’язня Григорія Сінченка, у взаємодії з Міжвідомчою Комісією є показовим. За її словами, вона просто перестала подавати заяви на визнання факту та отримання допомоги, бо втратила надію на позитивне рішення. Тетяна не розуміє об’єктивних причин відмов та вважає, що члени Комісії керуються власними непідкріпленими доказами думками щодо незаконного затримання Григорія. 

Керівниця юридичного напрямку Об’єднання Катерина Левченко зазначила, що минулого року набув чинності євроінтеграційний закон «Про адміністративну процедуру», який передбачає, що взаємодія між заявниками та органами влади має бути уніфікована та відкрита.

«Цей закон передбачає, що заявник має право бути присутнім під час розгляду його кейсу, має право бути заслуханим та отримати вмотивовану відповідь. Відсутність цих речей якраз найбільше й непокоять заявників», — зазначила Левченко.

Значна частина звіту присвячена допомозі, пільгам та послугам, які мали б отримувати цивільні заручники після звільнення за Законом. Зокрема, документ обіцяє постраждалим надзвичайно важливу медичну та психологічну реабілітацію.

За його словами юриста ГО «Блакитний птах» Вадима Климюка, люди, звільнені з незаконного ув'язнення, отримали специфічний та болючий досвід, а більшість — пройшли через тортури. Тож, на його думку, їм не можна пропонувати стандартний пакет медичної державної допомоги.

«Їхні тяжкі захворювання спричинені ув’язненням, але на сьогодні держава звільненим спеціалізованої медичної, а тим паче психологічної, допомоги не гарантує. Лише декларує, що хоче надавати комплексний захист», — сказав Климюк.

Звільнений минулого року політв’язень Андрій Захтей також став гостем заходу. Він поділився враженнями щодо того як в реальності працює медична допомога. Факт ув’язнення Андрія встановлений та він має відповідні документи про те, що є особа, яка пережила позбавлення особистої свободи. Проте медики у закладах, до яких він звертався за послугами, непоінформовані про існування таких людей, як Андрій, та не розуміють специфіку робити з ними. На його думку, його статус політв'язня не полегшує йому життя та ні за що не впливає. 

Правозахисниця, директорка з комунікацій ГО «СЕМА Україна» Людмила Гусейнова, яка сама була цивільною заручницею, наголосила, що Законом взагалі не передбачена стоматологічна допомога. «Для людей, що утримувалися в російських катівнях роками, похід до стоматолога є одним з найперших питань на волі», — вважає пані Людмила.

Експерти Об’єднання розробили 50 рекомендацій для влади, щоб через два роки повномасштабної війни все ж забезпечити комплексний захист цивільних в незаконному увʼязненні. Ми прагнемо, щоб викладені у звіті проблеми стали предметом широких обговорень серед родин ув’язнених, представників державного та громадського сектору.

Ви можете прочитати звіт «Чому незаконно ув’язнені цивільні залишились без комплексного соціального захисту від держави» за посиланням.Також дивіться презентацію онлайн: