За даними Центру громадянських свобод з початком повномасштабного вторгнення лише 160 цивільних осіб були звільнені під час обмінів. Водночас на квітень 2024 року у реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, налічується понад 36 тисяч записів. За інформацію Координаційного штабу з питань з питань поводження з військовополоненими та Об'єднаного центру з пошуку та звільнення полонених при СБУ, наразі налічується щонайменше 16 тис. осіб, що були позбавлені особистої свободи.

Щоб надати вже звільненим та тим людям, які, як ми сподіваємося незабаром повернуться додому, а також їхнім рідним, що борються за їхнє звільнення, соціальну, медичну та правову допомогу треба допрацювати українське законодавство. Так вважає керівниця юридичного напрямку Об'єднання Катерина Левченко. Вона дала інтерв’ю «Суспільне Студія» та розповіла чому цивільні заручники досі не отримують комплексного державного захисту.

Детально ми розглянули цю проблематику в нещодавно презентованому звіті Об’єднання та надали 50 рекомендацій до органів влади, що допоможуть розв'язати ці питання.

По-перше, слід розширити категорії незаконно ув’язнених цивільних, які можуть підпадати під дію Закону «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». Цей документ розроблювався та набрав чинності ще до повномасштабного вторгнення та наразі включає тільки дві категорії, на які розповсюджується дія цього Закону: політичних ув'язнених та цивільних заручників. Останні, це люди, за звільнення яких РФ має вимагати від України або третіх країн певних дій. Однак, як ми знаємо, Росія наразі веде гідридну війну та порушує безліч міжнародних конвенцій, і часто не вимагає нічого від нашої держави задля звільнення українців, які сидять багато місяців у підвалах, гаражах та інших непристосованих для утримування людей приміщеннях.

16 квітня було анонсовано створення Робочої групи при Коорштабі, яка буде займатися звільненням цивільних та напрацьовувати разом з Центром громадянських свобод розширення категорій незаконно позбавлених свободи осіб.

Допоки не розширені категорії, існує цілий пласт людей, які не отримують допомоги від держави. Найпроблемніше наразі установити факт позбавлення свободи бранцям з новоокупованих територій Херсонської та Запорізької області, відносно яких не було порушено Росією кримінальних справ. Як було сказано раніше, їх довгий час утримують в підвалах, катують, а потім можуть примусово депортувати з окупації. Так, прибувши на контрольовану територію, вони не мають жодних підтверджуючих документів для Комісії зі встановлення факту, що довести своє перебування в неволі. 

По-друге, існує проблема в процедурі встановлення факту. Сама Комісія при Мінреінтеграції зараз перевантажена. Вона збирається раз на місяць та розглядає за одне засідання сотні заяв, причому більшість стосуються військовополонених. Тож часто на цивільних не вистачає часу і такі заявники можуть очікувати відповідь місяцями. Крім того, існує проблема неправомірних відмов без пояснення причин такого рішення, без роз’яснення чого не вистачає в пакеті документів для встановлення факту. Постраждалим та родичам, які борються за звільнення своїх рідних, не надається можливість бути вислуханими на Комісії особисто, привести свідків та відповісти на питання членів органу, попри набрання чинності Закону «Про адміністративну процедуру».

То що ж робити звільненим та родичам утримуваних, якщо факт не визнається Комісією? Катерина радить звертатися до фахових юристів та правозахисників ха консультаціями. З нашого досвіду переконати членів Комісії допомагають відомості з українських та російських ЗМІ про затримання особи, відповіді від Коорштабу, Об'єднаного центру при СБУ, міжнародних організацій та Червоного Хреста. Якщо маєте, надавайте Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань та будь-які процесуальні документи, що видаються російськими окупантами. Останні, хоч і не мають юридичної сили, проте в сукупності з іншими даними можуть повпливати на отримання позитивного рішення від Комісії.

Катерина також наголосила на тому, що наразі звільнені бранці, які потребують особливого медичного піклування та реабілітації, можуть отримати лікування тільки на загальних підставах. Хоч Закон про соціальний та правовий захист осіб, що були позбавлені свободи, гарантує цю допомогу, зараз існують тільки верхньорівневі Постанови щодо медичної підтримки. На цей час МОЗ та Мінреінтеграції напрацьовує механізми отримання лікування та спеціально розроблені програми реабілітації для таких людей. Це одна з нагальніших задач держави, адже часто бранці переживають тортури та повертаються додому майже без зубів. Тож, як вважає Катерина, відправляти людей, які довгі місяці утримувалися окупантами, після звільнення до сімейного лікаря за медичною допомогою — просто неадекватно.