«22 лютого 2022 року мій батько виїхав з м. Оріхів, де постійно проживав, до с. Нове на роботу. Вій підробляв охоронцем фермерського господарства ТОВ «УкрЛан».

Через 4 дні Нове окупували російські військові та розгорнули на території «УкрЛану» постійну базу з мобільною кухнею, медичною допомогою, зберігали там техніку і боєприпаси.

Батько хотів виїхати з окупації, але ніяких документів з собою не мав. Він запитувався на блокпостах чи можна проїхати з фотокопією паспорта. На одному заборонили, а на іншому сказали, що зараз відбувається обстріл та не пропустили. Роботодавець намагався переїхати за співробітниками тільки раз, і то невдало.

Батько був змушений залишилися жити на господарстві. Спав у будці для охорони, одягу та їжі не мав. Люди з сусідніх до «УкрЛану» хат підгодовували його, трохи давали консервації, але самі мали скрутні часи. Сільський магазин обікрали, нічого неможливо було купити.

Фізично батька не чіпали, але морально знущалися та залякували. Якось один російський солдат сказав: «Рєбята, ми нікого не вбили, давайте Серьогу вб'ємо!». Інший раз змусили ходити по селу та шукати харчі для військових. Тоді батько приніс їм гуску.

У селі проживав начальник території господарства, Анатолій Субботський. Він співпрацював з військовими: виїжджав на автівці в інші населенні пункти та купував те, що вони просили.

24 березня 2022 о 7 ранку мені зателефонував батько та повідомив, що військові виїхали з господарства, хоча залишили боєприпаси. О 10-тій зателефонував повторно та сказав, що по селу їздять два КамАЗи. За його словами, це були інші військові, а сусіди вирішили, що це були представники «ДНР». Причина такої здогадки мені невідома. На сьогодні це була наша остання телефонна розмова.

25 березня 2022 ми зв'язалися з начальником безпеки «УкрЛану». Він подивився камери відеоспостереження та повідомив, що на територію підприємства дійсно приїжджали два КамАЗи, з який вийшли військові. Вони розмовляли з батьком та двома його колегами, почали обшукувати та сказали перевзутися. Після цього їх забрали до машини та поїхали.

Мій адвокат просив начальника охорони надати відеозапис, але він відповів, що переданий третім особам відеозапис не може стати доказом. Потім доповнив, що відео неможливо передати, тому що на окупованій території немає інтернету. Я підозрюю, що він не хоче передавати запис через те, що на ньому видно Анатолія Субботського, який допомагав військовим.

Субботський виїхав на підконтрольну Україні у день викрадення батька та його колег. За його словами, свідком викрадення він не був, бо відійшов якраз в цей час.

Інформацію про батька я отримала 29 березня 2022 року від одного з колег, якого відпустили. Перший день вони були в Токмаку, на другий день їх відвезли на Мелітопольський аеродром, де локалізувалися кадирівці. Три дні мій батько та його колеги лежали лицем в бетонну підлогу. Виводили їх лише в туалет, знущаючись при цьому. Годували сухпайком.

У будівлі були окремі кімнати для допиту цивільних та військовополонених. На допит їх водили тричі, звинувачуючи в коригуванні вогню. Росіяни вивезли в поле одного молодого хлопця та колегу батька, залишили та поїхали. Колега дійшов до Мелітополя, де попросив притулок у церкві та подзвонив дружині.

29 квітня 2022 року зі мною зв’язався цивільний полонений, якого обміняли. Він сказав, що знаходився з батьком весь час.

Він сказав, що на аеродромі їх катували током, дуже сильно били. Потім перевезли в Донецьк, після цього – в Оленівку, а потім – в Курське СІЗО, де їх на «прийомці» по черзі били чотири солдати. Під час побиття батьку зламали ребра, перебили ноги.

5 травня 2022 року мені зателефонували НІБ та повідомили, що батьку офіційно надали статус полоненого. Червоний Хрест передав, що за словами російської сторони, його стан задовільний.

26 листопада 2022 року мені зателефонував звільнений військовополонений та повідомив, що був у Курську з батьком до кінця літа. 19 жовтня 2022 року зі мною зв’язався ще один колишній полонений та сказав, що перебував із батьком в Севастополі, але батька звідти також увезли. Куди – невідомо.

19 грудня 2022 року мені зателефонували з МКЧХ з Женеви та повідомили, що ще влітку бачили мого батька в Криму. Сказали, що стан його задовільний».