“Що ми уявляємо, коли чуємо слова “Україна” і “Перемога”? Як можемо вмістити в один символ те, за що борються наші воїни?
Що бачимо при думці про звільнені населені пункти?
Нас, громадян України, об’єднує те, що від рідних слів і заповітних бажань перед очима майорить рідний прапор, що дає сили боротися.
Він уже став символом свободи, гідності, мужності не лише для українців, а й для всього світу. Свободи, яку багато наших співвітчизників втратили.
23 серпня у День Державного прапора України ми закликаємо голосно говорити про тих, хто опинився в неволі заради нашої свободи. Щоб їх перестали піддавати допитам і тортурам, і нарешті звільнили з російських катівень і тюрем.
Я хочу згадати цивільних бранців, що в полоні з 2016 року. Володимира Дудку, Олексія Бесарабова, якоих знаю особисто. Валентина Вигівського, який в російській неволі вже 10 років. Хочу нагадати, що багато політв’язнів і цивільних полонених – це кримські татари, сім’ї яких і раніше багато настраждалися, бо були депортовані з Криму, а тепер багато з них є бранцями Кремля за свою національність і релігійні зібрання.
Особисто знаю і чекаю звільнення військових Олексія Бондаренка, це 54 бригада, Влада Верігіна із 36 бригади морської піхоти - оборонці Маріуполя. Чекаю на азовців, яких досі тримають і катують окупанти.
Щоб наш рідний прапор ми могли побачити на всіх звільнених містах, нам потрібно більше зброї.
Врятуй з полону! Не мовчи!"
.png)
