Сексуальне насильство, пов’язане з військовим конфліктом (СНПК) – надактуальна тема для нашого суспільства, а водночас і та, якій не приділяють достатньо уваги. СНПК зараховують до найбільш цинічних воєнних злочинів армії рф щодо насамперед цивільного населення, яке опинилося під владою окупантів.
Журналісти здатні стати голосами постраждалих від СНПК, надати їхнім свідченням світовий розголос, долучитися до глобального документування воєнних злочинів і домогтися правосуддя, визнання й підтримки від суспільства та міжнародної спільноти. Цю тему обговорювали українські та іноземні експерти, урядовці, правозахисники і журналісти, які зібралися 2 липня на міжнародному форумі «Посттравматичне зростання жінок, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом в умовах довготривалої війни – Нумо, Сестри!».
Подію ініціювала та організувала правозахисна громадська організація «SEMA Україна» – спільнота жінок, які пережили СНПК в російсько-української війні й зуміли трансформувати травматичний досвід у посттравматичний ріст.
– Ми вдячні за мужність тим, хто вистояв, переживши сексуальне насильство під час війни, захоплюємося їхньою відданістю і проактивною позицією громадянського суспільства та урядовців. Прагнемо створити ефективну систему підтримки та відшкодувань постраждалим від СНПК, – наголосила у вітальному слові заступниця Представниці «ООН Жінки» в Україні Джулія Брусард.
За словами Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики Катерини Левченко, станом на сьогодні Моніторингова місія ООН з прав людини зареєструвала 85 злочинів сексуального насильства за 2023-й рік.
– Нам варто визнати, що насправді це кількість злочинів, скоєних не те що в одній області, а, можливо, одному районі або селі… Завдання організацій, міжнародних партнерів і держави допомогти розкрити голоси постраждалих, посилити їх і підтримати. Однією з можливостей такого посилення є Пілотний проєкт із надання Невідкладних репарацій постраждалим від СНПК внаслідок російської збройної агресії проти України – дуже показовий приклад співпраці і взаємодії держави, міжнародних партнерів, громадських організацій і безпосередньо тих, хто пережив сексуальне насильство під час війни. Важливо, щоби всі дані були зафіксовані, бо прагнемо візуалізувати величезний обсяг цього воєнного злочину, який скоюють росіяни в Україні, – зазначила урядовиця.
У свою чергу представник Фонду доктора Деніса Муквеге (який підтримує постраждалих від СНПК та захищає їхні права) Федір Дунебабін додав, що на сьогодні Фонд зареєстрував приблизно 200 звернень, із яких 94 уже оброблені окремим комітетом. До того ж організація надає консультації через національну гарячу лінію та, спільно з партнерами, різні види допомоги постраждалим.
Федір Дунебабін, представник Фонду доктора Деніса Муквеге
Окрему панельну дискусію присвятили особливостям роботи ЗМІ з проблематикою СНПК, інформування суспільства та потерпілих, важливості документування російських воєнних злочинів, а також донесення за допомогою медіа основних питань щодо підтримки постраждалих осіб.
– У медіа бракує матеріалів на тему СНПК. Це, об’єктивно, великий професійний виклик для журналістів. Водночас ми дуже вдячні за велику співпрацю в поширенні цих важливих знань серед наших колег! – наголосив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.
За даними соціологічного дослідження НСЖУ, медійники здебільшого уникають висвітлення СНПК, адже бояться зашкодити психологічній стійкості постраждалих та погибити у кризу. За словами Сергія Томіленка, водночас медійникам часто бракує компетентності та експертності для представлення своїй аудиторії таких суспільно важливих тем.
Національна спілка журналістів України долучається до забезпечення прогресу в розумінні СНПК. Приміром, організовує навчання, де залучає кваліфікованих тренерів. Так, у межах співпраці з Фондом доктора Деніса Муквеге НСЖУ навчила близько 60 журналістів, проводячи глибинні тренінги в різних містах України. Також команда Спілки розробила посібник про те, що потрібно знати журналістам щодо СНПК, оснований на порадах експертів та міжнародному досвіді.
– Торік брав участь у Всесвітньому дні свободи преси в Нью-Йорку на запрошення штаб-квартири ЮНЕСКО та запитував багатьох досвідчених колег про цю тему, – розповів Сергій Томіленко. – Особливо запам’яталася порада відомої правозахисниці Олександри Матвійчук про те, що журналісти – голоси потерпілих.
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України
Він також додав, що воєнний час доводить потребу у висвітленні СНПК також у прифронтових медіа, зокрема друкованих виданнях. Багато потерпілих наразі живуть у зоні великого ризику. Приміром, в Оріхові в Запорізькій області люди з квітня 2022 року живуть без електрики: у прихистках чи підвалах. Для них прифронтові газети – єдиний засіб інформування. Відповідно, НСЖУ навчає редакторів таких медіа публікувати гарячі лінії телефонів, необхідну інформацію, а отже давати надію постраждалим і наближати момент справедливості.
– В Україні російські війська вчиняють величезну кількість злочинів, – наголосила керівниця відділу розслідувань The Kyiv Independent, редакторка документального фільму «Він прийшов знову» Євгенія Моторевська. – Тільки відповідно до даних обласного генерального прокурора, це понад 120 тисяч осіб. Багато з тем висвітлюється в медіа: катування, нелюдське поводження з військовополоненими, злочини проти цивільних… Однак саме про сексуальне насильство розповідають найменше. З одного боку, вцілілі не готові про це говорити, а з іншого – журналісти розуміють дуже велику відповідальність і не завжди можуть розібратися з настільки складною темою. І ось ця сукупність факторів призводить до того, що, мабуть, усі матеріали, які були пов’язані з висвітленням цього воєнного злочину, можна перерахувати по пальцях.
За словами представниці Центру громадянських свобод Анни Трушевої, проблема секуального насильства мало представлена в інформаційному просторі, тому під час взаємодії організації з журналістами фахівці намагаються максимально зрозуміти, в якому стані зараз перебуває постраждала людина.
– Ми здійснюємо документування воєнних злочинів і під час будь-яких публічних виступів намагаємося про них говорити. Ви добре знаєте Олександру Матвійчук, яка дуже часто наводить у приклад різні історії, що задокументували правозахисники – представники нашої ініціативи «Трибунал для Путіна», яка з початку повномасштабного вторгнення документує всі воєнні злочини, в тому числі незаконні ув’язнення, зґвалтування, вбивства людей по всій Україні. Наразі ініціативою зафіксовано вже більше 77 тисяч воєнних злочинів, – додала експертка.
На думку радіоведучого, представника ГО «Об’єднання родичів-політв’язнів Кремля» Ігоря Котелянця, достатнє інформування буде тоді, коли, говорячи про наслідки війни на міжнародних майданчиках, українські й зарубіжні дипломати, представники ООН, ОБСЄ тощо висвітлюватимуть статистику саме сексуальних злочинів під час війни.
– Коли ми спілкуємося з жертвами незаконних ув’язнень – людьми, які, зокрема, пережили сексуальне насильство або були свідками таких подій, розуміємо, для чого ми це документуємо, – наголосив медійник і пояснив, що багато вирішує дозвіл (який людина дає або не дає) на публічне поширення цієї інформації в медіа або адвокаційних цілях.
Він навів приклад програми, над якою з 2017 року працює з колегами на Громадському радіо – «Звільніть наших рідних». Цю програму створили для того, щоби вона була голосом родичів, які борються за визволення своїх рідних із незаконного російського ув’язнення.
– Ще тоді ми помітили: прізвища незаконно ув’язнених, які звучать у медіа, надалі потрапляють у моніторинги високопосадовців (принаймні на рівні нашої держави). І вони, бачачи, що цю тему чи певну людину обговорюють у ЗМІ, із більшим бажанням виходять на контакт із родичами постраждалих, які приходять до них в пошуках справедливості й допомоги. І, загалом, тоді держава більше опікується цими питаннями... Бачу, що багато колег хочуть висвітлювати тему СНПК, але іноді це відбувається заради клікабельних заголовків, – також підкреслив Ігор Котелянець. – Ми дуже обережно ставимо питання, і якщо людина не готова про це говорити, ніколи не виводимо її на розмову (навіть якщо розуміємо, що певні подробиці з її історії принесуть клік, і більше людей побачать це і почуть).
За словами представниці Асоціації жінок-юристок в Україні «ЮрФем» Христини Кіт, написаний матеріал про СНПК треба робити максимально корисним для інших постраждалих від сексуального насильства під час війни. Людина має дізнатися для себе: що далі з цим робити? куди можна звертатися? а що буде після розповіді її історію?
– Усе, що постраждалі чи свідки розповідають публічно, має значення. І тому важливо розуміти: не вся інформація є такою, яку потрібно висвітлювати. Тому варто проконсультуватися до розмови з колегами та юристами й виокремити, про що варто говорити, – пояснила вона.
Христина Кіт закликала писати про злочини СНПК не лише в національних, а й іноземних медіа, де теж мало досвіду та експертних матеріалів про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом в Україні. Це допоможе міжнародній спільноті зрозуміти наші особливості розслідування і притягнення винних до відповідальності.
Медійниця Людмила Макей живе і працює у столиці Косова Приштині за програмою Резиденція для журналістів. За ці два роки вона ознайомилася із фахівцями й фахівчинями, які займаються висвітленням СНПК. Пані Людмила також виступає екпертеою на тренінгах Національної спілки журналістів України, присвячених висвітленню сексуального насильства під час війни, які НСЖУ проводить спільно з Фондом доктора Деніса Муквеге. Вона приєдналася до обговорення в онлайн-форматі.
– Республіка Косово є країною Балканського півострову, що 25 років тому була у стані активної війни. Тоді сексуальне насильство пережили 20 000 осіб: жінок, чоловіків і дітей (лише за офіційними даними). Косовські колеги кажуть мені: передай українцям і українкам, щоб вони не повторювали наших помилок, – розповіла вона.
За словами журналістки, помилка Косово полягає в тому, що розмови про сексуальне насильство під час війни почалися через 14-15 років після завершення бойових дій. Цей час не зіграв на користь потерпілим, тому що погіршилася їхня пам’ять, змінилися обставини життя, і наразі притягнути винних до відповідальності стає дедалі складніше.
– На двадцять тисяч потерпілих лише двоє кривдників отримали судові виклики – це лише тому, що 15 років про це не говорили. Починалося в Косові все з громадських організацій, які опитували людей, що поверталися з Албанії та інших країн до Косова, і тоді тема сексуального насильства, власне, і вийшла назовні, – каже Людмила Макей.
.jpg)
За її словами, у Косові зараз практикують емпатичний підхід: тобто журналісти є активними слухачами людей, які довіряють їм свої історії. Потерпілі не завжди готові розповідати про свій біль, тому що це травма, а інтерв’ю є ретравматизацією. Однак це єдиний шлях для того, щоб зробити інформацію публічним свідченням і підставою для того, аби покарати злочинців.
На думку Людмили Макей, ми не повинні гнатися за яскравими заголовками, а бути максимально делікатними. Медійники мають пам’ятати, що на них лежить величезна відповідальність.
– Утім не лише журналісти можуть розповідати історії потерпілих, – додала пані Людмила, – а й будь-які публічні особи: артисти, письменники й усі, хто має авторитетність у суспільстві. У Косові така акція почалася у 2018 році: вона має назву «Be my voice» («Будь моїм голосом») і триває донині. На умовах анонімності почали розповідали історії потерпілих, потім створили електронну базу даних, куди внесли всіх людей, які пройшли експертизу, а опісля – книгу свідчень жінок і чоловіків, котрі постраждали від сексуального насильства під час війни. Безперечно, в Україні у нас неймовірно багато роботи, але ми готові працювати!
Ключова рекомендація Національної спілки журналістів України – завжди готуватися до роботи та безперервно підвищувати рівень кваліфікації. За словами Сергія Томіленка, поверховість, особливо в темі СНПК, може спричинити велику травму.
– Дійсно професійний матеріал буде лише за умови, якщо журналіст використовує ту чи ту інформацію не для трафіка або популярності, а заради того, щоб допомогти шляхом висвітлення конкретної історії. Це, звичайно, відповідальна робота. Ми говоримо, що журналісти є професіоналами, а не просто людьми, які збирають інформацію. Наш фах – не лише ремесло. Він несе місію – боротися з несправедливістю, – наголосив він.
Проблема СНПК має звучати широко: не тільки від об’єднань, що відстоюють права постраждалих, а й медіа, громадських та міжнародних організації. Про неї слід говорити й на регіональному рівні. Дієві шляхи роботи з темою сексуального насильства під час війни запропонували й інші спікер(к)и дискусії. Так, Євгенія Моторевська порадила:
Анна Трушева поділитися успішним кейсом з досвіду Центру громадянських свобод, коли співпраця з медіа зіграла дуже важливу роль.
– Під час одного з виїздів документування воєнних злочинів на Чернігівщину ми дізналися про історію вчительки математики, яку окупанти викрали з батьківського дому і, котра більше півроку перебувала в російських буцегарнях. Ми розповідали усім цю історію: тоді про це написали в New Yorker, Washington Post тощо і завдяки такому великому розголосу (враховуючи величезну адвокаційну роботу правозахисників) Вікторія Андруша повернулася додому. Ми дали їй деякий час оговтатися і тоді вирішили командою зробити документальний фільм на основі її свідчень, який ми показуємо на різних іноземних майданчиках, – розповіла вона.
Ігор Котелянець порекомендував:
Нагадаємо, що Національна спілка журналістів України підготувала електронну версію брошури «Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: що потрібно знати журналістам» з основними інформаційними матеріалами та рекомендаціями з належного висвітлення тематики СНПК спільно з міжнародним Фондом доктора Деніса Муквеге – організацією, що давно й ґрунтовно підтримує постраждалих від СНПК та захищає їхні права.
Валерія Мусхаріна, інформаційна служба НСЖУ
Світлини Станіслава Карташова
.jpg)
.jpeg)
.png)
