Ольга Решетилова: У цьому механізмі від Москви лише назва. Тому що він був створений на засіданні ОБСЄ в 1991 році в Москві. Але ні якоїсь особливої ролі у створенні цього механізму, ні в його результатах Росія не має.
Цей механізм може ініціювати будь-яка держава-учасниця ОБСЄ щодо розслідування в певній державі-учасниці ОБСЄ. Він передбачає, що ця держава обирає експертів, які проводять своє власне розслідування щодо певної теми і представляють державам ОБСЄ звіт з рекомендаціями.
Ми адвокатували запущення Московського механізму саме щодо переслідування цивільних. Наш перший захід ОБСЄ був у червні 2022 року. Для нас було важливо запустити саме Московський механізм, тому що, по-перше, це справді один з небагатьох дієвих інструментів ОБСЄ. ОБСЄ — одна з небагатьох організацій, де ще залишається Росія, і де вона доволі активна. Тому було важливо, щоб на рівні ОБСЄ ця тема прозвучала, оскільки там залишаються, якщо не якісь зовнішні, то принаймні внутрішні комунікації з Росією. По-друге, в історії саме звіти Московського механізму мали доволі хороші перспективи хороші. Наприклад, після першого Московського механізму по ситуації в Югославії був створений Югославський трибунал. Якщо цей звіт написаний якісно, він має дуже серйозну політичну вагу.
Минулого тижня був представлений наш звіт, який, як зазначають експерти, дуже різкий. Там дуже багато оприявнено фактів. Цей звіт присвячений саме переслідуванню цивільних. Він перелічує всі злочини, які Росія вчиняє на окупованих територіях проти цивільних громадян, і констатує, що це не просто поодинокі злочини поодиноких солдатів, випадковість або прояв ненависті якогось солдата до цивільного населення. А що це системна, цілеспрямована політика Російської Федерації проти цивільного населення.
Під час презентації звіту Місія США в ОБСЄ сказала, що затримання цивільних, злочини проти цивільних, переслідування цивільних на окупованих територіях є стратегією війни Російської Федерації. Це надзвичайно важливо. У цьому звіті дуже чітко сказано, що всі ці злочини мають ознаку злочину проти людяності. Після цього звіту ми вийшли на абсолютно новий рівень розуміння тих злочинів, які вчиняють росіяни проти українців.
Наступним кроком має бути початок розслідування цих злочинів, уже повноцінно, у кримінальній справі. Сам по собі звіт важливий, але він не працюватиме, якщо його не супроводжувати. Тому наступні кроки і громадських організацій в Україні, і дипломатичних місій мають бути спрямовані на те, щоб після нього запрацювали інші механізми.
Ми дуже сподіваємося на те, що Міжнародний кримінальний суд відкриє провадження саме по воєнному злочину. Ми дуже сподіваємося, що будуть активовані заморожені механізми ООН щодо цього. У рекомендаціях звіту Московського механізму є дуже багато згадок про Міжнародний комітет Червоного Христа. Тому ми теж дуже сподіваємося на те, що активізується і МКЧХ, або донори МКЧХ. Або міжнародна спільнота, яка нарешті зрозуміє, що не все так добре в нас з МКЧХ, що його роботу треба змінювати. Сама по собі наявність МКЧХ абсолютно не вирішує проблеми.
Попередні три Московські механізми стосувалися України і були запущені після 2022-го року. Але саме третій, який передував нинішньому, був присвячений проблемі депортації дітей. І після нього про проблему депортації заговорив увесь світ. Вона стала очевидною для всього світу, він був шокований. На те ж ми сподіваємося зараз. Тому що десять років комунікації про захоплення цивільних громадян Росією не давали нічого.
Ольга Решетилова: Тривають дискусії щодо неймінгу. Як їх називати: цивільні заручники, заручники, цивільні захоплені, жертви насильницьких зникнень. Є купа варіантів назви. Останнім часом, після активізації конфлікту в Газі, у Палестині, нас дуже часто просять, особливо в ООН, не називати цих людей заручниками. Тому що це відразу відсилає до ситуації в Палестині. Ми, комунікуючи з експертами Московського механізму та з іншими фахівцями з міжнародного гуманітарного права, приходимо до висновку, що, можливо, заручники не найкраща назва для цього явища. Тому що не завжди Росія за їхнє звільнення щось вимагає.
Так, є багато ситуацій, коли людей справді утримують в заручниках, вимагаючи викуп, наприклад. Або дуже часто в Херсоні були захоплені члени родин для того, щоб з’явилися їхні рідні, які якимось чином могли співпрацювати зі Збройними Силами. Тобто, заручники правда були. Але також серед них є і жертви насильницьких зникнень та свавільного затримання. І це більший вид злочину згідно з Римським статутом і з міжнародним гуманітарним правом.
Цей неймінг (заручники — ред.) у нас з’явився з нашого так званого терористичного законодавства. Свого часу «ЛНР», «ДНР» були названі терористичними організаціями в Україні. Це, мені здається, був хибний шлях. Потім почали називати Росію терористичною державою. Але все це дуже мало має спільного з міжнародним гуманітарним правом. Якщо ми хочемо, щоб міжнародний кримінальний суд розслідував цей злочин, нам треба правильно використовувати слова і дефініції.
На чому наголошує Московський механізм, це те, що Росія поводиться з цивільними як з військовополоненими. Утримує їх спільно та не додає жодних прав. Одна з вимог Московського механізму — перестати до них ставитися, як до військовополонених. Тому слово «полонені» тут теж треба виключити.
Ольга Решетилова: Ми маємо системний злочин як явище, що починається від переслідування, залякування цілих громад і затримання окремих людей з цих громад. Продовжується катуваннями, утриманнями в нелюдських умовах, перевезеннями, відмовою від надання медичної допомоги, відмовою від комунікації з рідними. І закінчється абсолютно несправедливими судовими процесами. З людей вибивають так звані зізнання. У наших свідченнях є факти, коли людей змушують придумувати собі злочини, які вони вчиняли. Це навіть не просто позбавлення права на
справедливий суд, це знущання.
На жаль, міжнародне гуманітарне право влаштовує існування таких бутафорних моментів. Тобто якщо є суддя, є якісь люди, які виконують роль захисників, і є прокурор, то це ніби вже суд.
Коли йдеться про судові процеси на окупованих територіях і на території Росії, надзвичайно складно слідкувати. Небагато людей готові їх моніторити. А навіть ті, які погоджуються, одразу потрапляють під загрозу переслідування. Тим не менше, ми, Центр прав людини ZMINA, видання «Ґрати» намагаємося це робити. У нас є пеціальний проєкт по моніторингу цих судових процесів. І ми плануємо довести, що це також є воєнним злочином.
Ми маємо системне явище — системну державну політику Російської Федерації щодо переслідування цивільного населення. Ми бачимо, скільки російських державних органів залучені у вчинення цього злочину. Починаючи від солдатів і армії, яка затримує цивільних, чи ФСБ, і закінчуючи Федеральною службою виконання покарань чи слідчими, які приїжджають і з катуваннями допитують людей, і суддями, адвокатами, прокурорами.
Задіяння такої кількості державних органів неможливе без рішення на найвищому політичному рівні. Тому коли ми говоримо про розслідування цього злочину, то важливо, щоб це розслідувалося не окремо як різні воєнні злочини, а як злочин проти людяності.
Ми над цим працюємо. Ми почали з північних областей, тому що тут уже злочин закінчився, і можна задокументувати, принаймні точно визначити кількість викрадених людей. До речі, хочу наголосити, що з північних областей ще досі понад 300 людей залишаються в утриманні Російської Федерації. Уже понад два роки.
Важливо, що Московських механізм наголошує на тому, що ця практика почалася в 2014 році. Це нас повертає до того, що ми повинні розслидувати всі злочини від початку агресії, тобто від анексії Криму та захоплення територій Донбасу.
Ольга Решетилова: Ми досі ведемо дуже гострі внутрішні дискусії щодо деяких аспектів цього звіту. Там вказано, що частина з незаконно затриманих росіянами цивільних можуть бути інтернованими. Тобто були підстави для інтернування.
Інтерновані — це цивільні, які потенційно становлять загрозу для окупаційної влади. Таким чином вона їх може ізолювати на період окупації чи період активної фази конфлікту. Міжнародне гуманітарне право дозволяє інтернування. Утримання цивільних в таборах для інтернованих не є злочином, якщо ці цивільні становили загрозу: партизанили, закладали вибухівку, намагалися вбити представників окупаційної влади тощо.
Розслідувачки звернули увагу, що для частини цивільних були підстави для інтернування. Але Росія не дотрималася процедури інтернування і вчиняла злочини. Я постійно кажу, що ми повинні бути максимально чесними. На сьогодні ми маємо 1649 утримуваних осіб, яких ми ідентифікували. З них невелика частина справді співпрацювали зі Збройними силами чи спецслужбами України не просто надаючи інформацію, а намагалися вчиняти якісь дії. І це нормально. Для України ці люди будуть героями після звільнення. Протидіяти збройній агресії — це наш конституційний обов’язок.
Але що робить Росія. В одній справі, умовно кримінальній, ми бачимо одну людину, у якої вдома могли знайти вибухівку, і ще 9 людей, які навіть не знайомі з цією людиною. Просто їх усіх запихають в одну справу. Для того, щоби нібито інтернуванням, чи нібито кримінальним розслідуванням прикрити злочини, які самі росіяни вчиняють проти цивільного населення.
Вони свідомо створюють таку ситуацію, у якій буде дуже складно розібратися. Так само вони абсолютно свідомо не називають це інтернуванням. Для того, щоби ми чи міжнародні експерти здогадувалися, чи це інтернування, чи не інтернування. І щоби були дискусії навколо цього. А зрештою, ми на цьому і зосереджуємося замість того, щоб говорити, що Росія вчиняє злочин проти людяності.
Зрештою, ми підготуємо матеріал, чому це не інтернування. Як мінімум, тому що після того, як російські війська, відступили з північних областей чи з правобережної Херсонщини, вони мали цих умовно інтернованих, якщо вони інтерновані, відпустити. Тому що ці люди більше не становлять загрози. Але ж вони цього не зробили.
У звіті дуже чітко констатовано, що Росія системно і цілеспрямовано вчиняє злочини проти цивільного населення на окупованих територіях для того, щоб посіяти атмосферу страху та зламати опір.
Ольга Решетилова: У звіті чітко зазначено, що Україна має продовжити зусилля щодо ідентифікації всіх. Для нашої держави найбільша проблема — зі списками. Ми не можемо надати списки. Очевидно, чому ми не можемо це зробити — злочин здійснюється на окупованих територіях. Звідти отримати дані дуже складно. Росія такі дані не надає.
Ми опиняємося в такій ситуації, де не знаємо ні точної кількості, ні точних імен. І уряд, і громадські організації повинні синхронізувати свої зусилля, тому що всі постійно називають різні цифри. Наш список на сьогодні — це 1649 імен і 560 колишніх заручників.
Звіт Московського механізму треба нести в Міжнародний кримінальний суд і в ООН. Це наші наступні кроки.
Я розумію, що для рідних найголовніше — це звільнення. Що робити, щоб звільнити. Звичайно, у звіті першою рекомендацією є заклик безумовно і негайно звільнити всіх цивільних осіб. Надати списки всіх, хто утримується. Ясно, що Росія так просто цього не послухається.
Тому наступна рекомендація наших механізмів звільнення — створити міжнародну робочу групу по звільненню. Сьогодні створена Платформа по звільненню цивільних. Лідерство в цій платформі взяли на себе Норвегія і Канада. Дуже важливо, щоб ця робоча група не залишилася просто декларативною. Її треба наповнити конкретними кроками.
Нам дуже важлива включеність багатьох держав. Тому що в кожної країни є важелі, якими вони можуть тиснути на Росію. У Росії є скрізь економічні інтереси. Тому нам потрібно виявити ці інтереси і почати діяти таким чином. Дуже важливо не перетворити цей процес звільнення на шантаж Росії. Нам дуже важливо не дати Росії простір для маневрування, а дуже чітко сформулювати вимоги і що вона може за це отримати, або, навпаки, що не отримати.
Це дуже тривалий і складний шлях. Має бути потужна дипломатична робота, тиск неурядових організацій, інтелектуальна робота. в тому числі. Люди, які на це здатні, у світі є. Нам головне їх залучити зараз.
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
.png)
.png)