Ярослав Юрчишин: Наше спільне завдання звільнити всіх цивільних. Росія фабрикує максимальну кількість справ. З одного боку, фальсифікуючи те, що Влад Єсипенко, Ірина Данилович, Наріман Джелял чи інші, хто були арештовані на окупованих територіях, нібито громадяни Росії. Хоча переважна більшість з них не отримували фізично російського паспорту. Але Росія виписує паспорти всім, хто знаходиться на окупованих територіях, і дуже часто потім, уже в процесі справи, пред’являє їх як нібито доказ того, що це її громадяни. Тому судить їх по своєму кримінальному законодавству, що не має права робити.
Ускладнений доступ до цивільних заручників, зокрема і журналістів. Усю інформацію, яку ми отримуємо, консолідує Координаційний штаб з питань військовополонених. Через нього ми верифікуємо всі дані, які отримують правозахисники переважно через адвокатів, що працюють з такою категорією заручників Росії. Для адвокатів це теж подвійний ризик. Оскільки дуже легко отримати статус іноагента в Росії і мати з цим величезну кількість проблем.
Справа надзвичайно складна. Тому ми як Комітет, як Верховна Рада вирішили виокремити журналістів в окрему категорію. По-перше, міжнародне право дає гарантії роботи журналістів під час військових конфліктів і військових дій, воєн. Відповідно, дві сторони конфлікту мають гарантувати ці права. Росія це порушує.
По-друге, я минулого тижня був у Німеччині і спілкувався із заступником голови Комітету з питань культури та інформації з приводу наших заручників-журналістів.
Як працює цей механізм? Ми говоримо про 26, щонайменше, заручників-журналістів. А світова спільнота згадує про тисячі людей, цивільних, які знаходяться в полоні. Тому привертаючи увагу до однієї категорії, ми насправді привертаємо увагу до всіх.
Ми звернулися до всіх міжнародних організацій, які мають той чи інший механізм впливу на глобальну ситуацію в світі й, зокрема, у сфері прав людини: Європарламент, ОБСЄ, Рада Європи. І спеціалізованих громадських організацій, таких як «Репортери без кордонів», Міжнародна федерація журналістів. Уже в процесі до нас почали звертатися і Міжнародний інститут преси, і багато інших організацій, які мають можливість задіювати різні механізми.
Наприклад, «Репортери без кордонів» звернулися до ОБСЄ з проханням у межах Московського механізму. Це такий спеціальний механізм, створений ОБСЄ для збору інформації про порушення Росією і Україною. Пишуть переважно про Росію. Цілком логічно, оскільки ми намагаємося максимально дотримуватися міжнародних стандартів. Росія їх не дотримується в принципі.
Багато інформації в цьому звіті ОБСЄ вже надало. Ми це можемо використовувати в двох площинах. Перше — це аргументація в наших судових процесах, зокрема, і в майбутньому трибуналі стосовно Росії. Друге — привернення уваги до проблемних речей. Наприклад, до справи Вікторії Рощиної, журналістки, яка працювала з багатьма українськими виданнями, але остання її робота була для Української правди.
Ситуація дуже складна. Більше, ніж квартал, ми не маємо точно інформації про Вікторію. І Європа, і західний світ зараз шукає і задіює всі механізми. І через омбудсперсон, і бізнес-зв’язки, і різні неформальні процедури для того, щоб принаймні дати родичам інформацію про те, що Вікторія жива. Про її стан здоров’я, де вона перебуває.
Кримськотатарських, мелітопольських журналістів росіяни намагаються показати як ледь не підпільну організацію: яка мала мету повалити якусь там владу десь там. Щодо Влада Єсипенка взагалі критична ситуація. Він відсидів більшість строку, який йому повністю незаконно приписали. Але кілька компонентів справи не було долучено до першого вироку. Ці маніпуляції можуть виплести зараз. І строк, який Влад уже завершує, може бути продовжено ще на новий термін, що неодноразово вже було у справах проти кримських політв’язнів режиму Путіна.
Тому важливий момент суспільної, максимальної світової уваги. Звісно, у Заходу є величезна кількість механізмів, які ще досі не задіяні. Це посилення санкцій, персональні санкції щодо тих, хто виносять вироки, розширення «списку Магнітського» або створення чергового списку тих, хто розглядає справи проти українських цивільних.
Для багатьох це статистика. У пропорції це невелика кількість стосовно всіх цивільних заручників. Але для кожної родини це унікальна людина. І для нас, для держави важлива кожна людина, яку ми звільняємо.
Ярослав Юрчишин: Тиск на Росію введенням додаткових санкцій по російським банкам був би набагато більш дієвим, ніж 3-5-7 заяв Джо Байдена. Але зрозуміло, що це матиме вплив на всю економіку США. Тобто санкції не загальні, а конкретно за конкретні злочини.
Ресурси, пов’язані з російською владою, досі є в дуже багатьох країнах. Одна арештована яхта може легко бути обмінена на кілька наших громадян, як би це цинічно не звучало.
З української сторони ми проговорюємо різні можливості обмінів. Була ситуація, коли виникла пропозиція: «Давайте ми обміняємо Нестора Шуфрича на українських журналістів». Ціннісно, напевно, це буде найкраще рішення. Чи готова Росія міняти? Зважаючи на те, що фігура важлива для Росії.
Ключове наше завдання – кожна українська людина має бути повернена. Кожен український цивільний, військовополонений має бути повернений в Україну. Якщо по військовополоненим у нас є міжнародний механізм, то з цивільними все набагато складніше. Тут треба задіювати все. З одного боку, ми розуміємо, що Росія як країна-терорист підніматиме ціну. Але жодна ціна не варта людського життя і здоров’я. Бо, наприклад, та ж сама Ірина Данилович має проблеми зі здоров’ям і не має належної допомоги, що взагалі є катуванням і тим фактом, що буде точно використаним у міжнародних судах. Наше завдання — щоб вона дожила до моменту, коли ми зможемо її звільнити.
Ярослав Юрчишин: Звернення Верховної Ради щодо звільнення всіх цивільних заручників уже приймалося ще в 2022 році. Робота в цьому напрямку ведеться. Привернення уваги до питання цивільних заручників різними методами працює в інтересах усіх.
Коли ми в Бундестазі почали говорити про українських журналістів, одразу була пропозиція колег з Бундестагу зробити дві постанови. Першу — по українських журналістах, захисту свободи слова та вимог Росії стосовно дотримання цих сфер. Другу — по звільненню всіх заручників України, тобто українців на території Російської Федерації, цивільних і військових. Ми, використовуючи механізм привернення уваги до однієї категорії автоматично розширяємо поле для можливостей роботи з іншими категоріями.
Ціль української держави — звільнити всіх. Усі механізми, які можна для цього задіяти, виділити, об’єднати, посилити — усі вони задіюватимуться. І звільнення 26 журналістів — це не конкуренція для звільнення інших цивільних. Заходячи через невеликі специфічні категорії, ми маємо більше шансів потрапити в порядок денний міжнародної спільноти. Є організації, які конкретно займаються журналістами.
Родичі, які приїдуть, розповідатимуть не лише про своїх родичів. Вони говоритимуть про сотні і тисячі людей, які в аналогічній ситуації. Важливо розуміти, ми всі єдині в тому, щоб звільнити наших цивільних заручників.
Дієвими є заходи, які напряму можуть торкатися тих, хто винен в цій проблемі, росіян. Ті ж самі акції під російськими посольствами в Європі привертають увагу до питання українських цивільних заручників не лише росіян, які це бачать і змушені реагувати, а й громадян тих країн, де ці заходи проходять.
Ярослав Юрчишин: Ситуація надзвичайно різна. У переважній більшості, про тих, кого затримували вже після початку повномасштабної агресії, як, наприклад, Дмитра Хилюка, спочатку інформації немає ніякої. Ми розуміємо, що росіяни намагаються ламати, переконувати на співпрацю. У нас є дані про застосування і тортур, й інших механізмів психологічного та фізичного впливу. Коли це не вдається, то намагаються показати наших заручників як комбатантів. Тобто тих людей, які протидіяли російській агресії. Досить велику групу журналістів, пов’язаних з інтернет-виданнями, які працювали в Мелітополі, намагаються показати як колабораціоністів, які, нібито перебуваючи в російському громадянстві, протидіяли окупаційній владі.
По кожному випадку є окремі ситуації. Наприклад, щодо Дмитра Хилюка ми до останнього часу, поки Червоний Хрест не отримав інформацію, на якому етапі перебуває фабрикування справи проти нього, не мали жодної інформації. Людина захоплена в заручники під час окупації Київщини. Лише потім ми дізналися про те, що його намагаються показати ледь не як комбатанта.
Тим, по кому фабрикують справи, через міжнародні організації ми намагаємося спільними зусиллями знайти адвокатів, які розбивають аргументацію. Нам дуже важливо, бо кожна справа буде оскаржена в міжнародних судах. Найгірша ситуація — там, де в нас немає інформації, і ми не розуміємо, як діяти. Тому ключовим завданням для нас є, принаймні за посередництвом міжнародних партнерів, міжнародних організацій, правозахисних, журналістських, отримати інформацію, що з людиною та де людина.
Ярослав Юрчишин: Робота ведеться з Гельсінською комісією Конгресу Сполучених Штатів, які є ініціаторами й адвокаційниками списку Магнітського і розширення цих списків. Тут є достатньо серйозний виклик, оскільки США чекають великі вибори. Тому досить багато речей, які би мали переходити вже в процес якихось рішень. Але це не означає, що підготовчі процеси з тими інституціями, які далі працюють, не треба проводити.
Ми зараз спільно з «Репортерами без кордонів», із Міжнародною федерацією, Європейською федерацією журналістів шукаємо різні механізми для того, щоб знайти, де ми можемо включитися. Нам критично було мати постанову української влади. Тому що це майданчик, з якого ми можемо говорити. Бо кожного разу, коли ми виходимо на міжнародних партнерів, вони кажуть: «Окей, а що ви в цьому напрямку зробили?». Тому зараз ми маємо більш розв’язані руки. Тому я очікую, що ми із Радою Європи, із ОБСЄ, з Червоним Христом, з профільними організаціями дещо активніше працюватимемо в цьому напрямку.
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
.png)
.png)