Журналіст-розслідувач Олег Батурін з початком повномасштабного вторгнення висвітлював окупацію Херсонщини.  12 березня минулого року він потрапив у полон російських військових, де пробув вісім днів. Після звільнення Президент вручив йому орден «За заслуги» III ступеня. Документатори Об’єднання опитали Олега щодо його перебування у російській катівні.

Окупацію Олег зустрів у міста Каховка на Херсонщині. Через відсутність пального, а згодом через тривожні новини про розстріли цивільних автівок на російських блокпостах, сім’я Батуріних вирішила не йти на ризик та залишитися в місті.

Знайомі Олега вмовляли його залягти на дно, адже він — журналіст, яким безперечно зацікавляться окупанти. Але чоловік продовжив працювати: ходив на проукраїнські мітинги, зустрічався з колегами, включався в прямі етери та розповідав, що відбувається на Херсонщині.

12 березня Олег пішов на зустріч з волонтером та блогером Сергієм Цигіпою. Це була пастка для обох активістів — окупанти затримали їх по дорозі.

Олега відвезли до Нової Каховки. Спершу допитували у будівлі міської ради, в кабінеті керівника справами виконавчого комітету Новокаховської міської ради. Тоді з голови Олега вперше зняли капюшон та він запам'ятав, що у кутку кабінету стоїть новенький червоний прапор — совєтський. Там близько трьох годин журналісту погрожували, били та допитували. Ввечері того ж дня перевезли до будівлі Каховського відділу поліції, яка перетворилася на катівню, російську в’язницю. Там Олега тримали всю ніч у приміщенні колишнього паспортного столу, прикутим рукою до батареї. Не давали ні їсти, ні пити, ні в туалет.

«Вранці мене й інших бранців вивели, знову закрили обличчя капюшоном. Одягнули кайданки, кинули в машину і кудись повезли. Це я вже потім зрозумів, що мене привезли в Херсон, до будівлі облдержадміністрації. Коли мене разом з іншими бранцями “гуськом” завели до приміщення, одразу “кинулися в ніс” запахи різного алкоголю. Потім мене повели на другий поверх, а там уже стояв стійкий запах ліків, як в операційній. З'явилися думки, що різатимуть на органи», — розповідав Олег в інтерв’ю.

Увечері 13 березня Олега разом з іншими бранцями відправили в ізолятор тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків, який росіяни перетворили на катівню. В холодному ізоляторі не було нічого, окрім нар, туалету та проточної сірої води. Наглядачі з кожним днем заводили нових бранців, постійно вдиралися в камери, проводили спонтанні допити. Поїсти вперше дали Олегу 14 березня.

Катів полонений журналіст не бачив, бо був змушений постійно тримати голову похиленою, але по манері говорити та самим розмовам окупантів Олег розумів, що серед них були чеченці, ДНРівці та представники ФСБ. Під час допитів чоловіка розпитували хто організатори мітингів, хто має зброю, хто в місті мисливці, поліцейські, працівники СБУ, АТОвці, військові, прокурори.

«Окупанти мені зламали 4 ребра. Було важко психологічно і морально. Я думаю, що росіяни ще не зовсім розуміли що робити зі мною, бо недовго тримали в полоні, зважаючи на мою антиросійську діяльність та розголос навколо мого викрадення. З першого дня у тому ізоляторі я чув, що вони найбільше цікавляться АТОвцями й військовослужбовцями. Їх дуже жорстоко били, катували».

20 березня військові РФ зайшли в камеру і сказали Олегу збирати речі. Його і ще двох людей посадили в мінівен на вісім місць, накрили обличчя капюшоном, відвели руки назад та начепили пластикову стяжку. Сказали: «Ждите следующих инструкций, сидите сейчас дома три-четыре дня, никуда не выходите, мы с вами свяжемся».

Рішення про виїзд Олег прийняв у ніч на 30 березня 2022 року. У той час в окупантів на блокпостах не ще було списків, але було зрозуміло, що вони рано чи пізно з’являться. Олег з родиною виїхали 31 березня в Херсон. 1 квітня вони проїхали через кілька блокпостів на Білозерку і там вперлися у блокпост, через який уже не пропускали. 3 квітня вони дізналися, що деяким цивільним вдалося приїхати через Снігурівку. Не знаючи дороги, довго родина Батуриних їхала полями та манівцями дісталася до Кропивницького, вирвавшись на свободу.