Олексій Кириченко — цивільний заручник росіян. Житель селища Михайлівка Запорізької області. Олексій — поліцейський, який після повномасштабного вторгнення опинився в окупації та відмовився працювати на росіян. Згодом його звільнили з українських правоохоронних органів. А 23 серпня 2023 року окупанти прийшли до Олексія, обшукали помешкання, забрали його український паспорт, а самого чоловіка викрали.
Про затримання
Людмила Кириченко: На початку окупації, росіяни зібрали працівників поліції і запрошували співпрацювати, переходити в нові, окупаційні органи влади. Але великого пресингу на той момент не було, тому Олексію вдалося цього уникнути.
Спочатку був такий настрій, що ця окупація ненадовго. Були й рідні літнього віку, за якими треба слідкувати, тому Олексій довгий час не хотів виїжджати. Проте вже в серпні 2023 року він мав виїхати до іншої країни, але не встиг. 23 серпня до нього додому приїхали військові росіяни, які провели обшук.
Влітку 2023 року в селищі відбулася ротація — змінилися військові. До того вони були більш лояльні, а після приїзду нових почалися такі обшуки. Напевно, вони отримали наказ щодо більш жорстких методів.
Найімовірніше, це була «наводка» людей, які не дуже любили Олексія, тому що він колишній поліцейський. І, напевно, їм було вигідно, щоб його затримали.
У серпні-вересні 2023-го року приходили не лише до мого брата, але й були й обшуки в інших людей. Приходили з обшуками, забирали людей, але через деякий час відпускали. Тому в нас була надія. Ми не розуміли, де він знаходиться, але сподівалися, що скоро його повернуть.
Людмила Кириченко: Перші три місяці ми не знали, де знаходиться Олексій. Місцеві органи комендатури розводили руками і казали, що їм нічого не відомо. Лише 1 грудня 2023 року ми дізналися, що він проходить у судовому процесі. Його почали звинувачувати в тому, що він один з тих людей, хто готував підрив колаборанта Івана Сушка в серпні 2023 року.
Ігор Котелянець: Іван Сушко — це очільник Михайлівської окупаційної адміністрації.
Людмила Кириченко: У цій справі є й інші — це все місцеві жителі, цивільні. Олексій міг бути знайомий з ними, оскільки це невелике селище, але близьких контактів не мав. Це не були друзі, товариші чи колеги по роботі.
Одна з поширених версій про замах — це те, що він був зроблений самими росіянами. Це не підтверджена інформація, але є ось така теорія про те, що Іван Сушко був уже незручний для них же самих, що вони це саме підготували. Напевно, відмовлявся співпрацювати з ними так, як до того.
Про суд нам стало відомо за один день до нього. Нам змогла повідомити матір одного зі звинувачуваних. Як вона дізналася — я не знаю, але вона приїхала до нашого батька і сказала, що 1 грудня, завтра, відбуватиметься суд. Таким чином, батько зміг потрапити на судове засідання. Він зміг побачити Олексія.
Він бачив, як це відбувалося. І на момент 1 грудня доказів проти Олексія не було.
Олексій був у стані фізичного виснаження, мав сліди наручників, дуже сильно схуд, було видно сліди побиття. Як ми розуміємо, що ці 3 місяці, напевно, усе робилося для того, щоб він та інші зізналися.
На той момент їм не винесли вирок, а лише узяли під варту. Тоді ми знали, що він знаходився в Запорізькій області. Але через декілька днів його відправили до Сімферополя, у СІЗО №2. І по цей час його декілька разів переміщували з цього СІЗО до Запорізької області, але наразі він знаходиться в Сімферополі. Також проходив суд у січні 2024 року, де йому продовжили термін.
Адвокатський захист та стан заручника
Людмила Кириченко: Зараз ми маємо державного адвоката, який був наданий Олексію з самого початку. Але сам Олексій у тих листах, які він зумів нам передати через цього адвоката, говорив нам про те, що він не хоче з ним співпрацювати.
Із кримськими адвокатами ми, на жаль, не змогли зв’язатися. Тутешні адвокати не хотіли братися за цю справу. Тут слід зазначити, що загалом у тому суспільстві ця справа доволі резонансна через статтю, яку приписують Олексію та іншим учасникам. Це терористична діяльність.
На жаль, ми зараз не можемо знайти альтернативу цьому адвокату, який є. Адвокат може його бачити, не так часто. Також ми можемо передавати передачки, якщо приїжджати в Сімферополь і там віддавати. Але ми не можемо з ним ніяк спілкуватися. Ми не можемо контролювати, якою мірою йому надходять ці передачки, на жаль.
Щодо зв’язку, то це лише листи. У Росії існує такий додаток — «Зонателеком», є можливість листуватися. На жаль, у нас є таке відчуття, що не всі листи доходять. Що не всі йому роздруковують і дають. І останній місяць ми не отримували від нього листів, тому що є збої з цим додатком.
Розповісти все як є через цей додаток неможливо, бо є цензура. Але все одно в той час, коли ми могли отримувати листи, ми від Олексія отримували інформацію, що він у дуже поганому стані. Він просив по можливості якісь вітаміни йому відправити. Тобто він у дуже поганому фізичному стані. Він дуже хворіє.
За інформацією від адвоката, він у дуже поганому психологічному стані. Навіть із самим адвокатом він дуже погано контактує. І є побоювання про його фізичний стан. Бо він, зі слів адвокатів, не така людина, як була раніше.
Адвокат нас уже готує до того, що, найімовірніше, остаточне офіційне судове засідання має бути в Ростові. Якихось точних прогнозів ми не маємо. Прогнозований строк — від десяти й більше років. Мінімально, близько десяти років.
Також я спілкувалася з адвокатом із Донецька, який вів схожі справи. Він говорив про те, що дуже часто такі засідання можуть тривати і пів року, і рік, і півтори. Тільки потім уже буде остаточний вирок.
Щодо державних органів
Людмила Кириченко: Ми зверталися до омбудсмена. Ми знаємо лише про те, що він працює в цьому напрямку.
Нам нічого не говорили про нашу ситуацію як таку, що може бути вирішеною в близькому майбутньому.
Ми також просили звернутися до омбудсмена з російського боку. Це наше прохання також включили, але що відбулося з ним далі — ми не знаємо. Ймовірно, з того боку немає відповіді на це прохання.
Нам необхідна допомога в розголосі. Щоби про цю історію знали, щоби про неї не забували. Це найперше, що треба. Також ми дуже сподіваємося все-таки вийти на контакти тих адвокатів, які могли би взяти цю справу. Щоб ми знали, що ми зробили все для його захисту, яким би він не був складним у цій ситуації.
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
