Вікторія Рощина — українська журналістка, яку росіяни незаконно позбавили свободи. Вікторія зникла на окупованих територіях у серпні 2023 року. У квітні 2024 року її батько отримав офіційне підтвердження, що донька в російському полоні. А в жовтні батько журналістки отримав листа від російської сторони, у якому йшлося, що Вікторія загинула.
Речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко розповів, що особисто знав Вікторію Рощину. Вона, як журналістка-розслідувачка, зверталася до Координаційного штабу. Він підтвердив, що робилося все можливе, щоб повернути Вікторію з російської неволі. Більше того, ця робота вже була на завершальному етапі. Переміщення з Таганрогу було підготовкою до повернення Вікторії в Україну.
Окремо Петро Яценко зауважив, що у випадку з Вікторією Рощиною говорять саме про повернення, а не про обмін. Оскільки, відповідно до Міжнародного гуманітарного права, цивільні у неволі — це люди незаконно позбавлені волі. Це ускладнювало процес перемовин та повернення, проте Координаційний штаб робив усе можливе.
«Я особисто її (Вікторію Рощину — ред.) знав. Вона як журналістка-розслідувачка зверталася до Координаційного штабу. Вона нам близька і ми так само, як і з іншими українськими громадянами, робили все можливе для того, щоб її повернути в Україну. Ця робота вже була на певному завершальному етапі. Я можу підтвердити, що Координаційний штаб робив усе можливе для повернення, зокрема, Вікторії. Переміщення з Таганрога відбувалося в Москву, в Лефортово — це був певний етап для підготовки її до повернення. Ми не говоримо, що це був обмін. Тому що те, що стосується цивільних, згідно з Міжнародним гуманітарним правом — це люди незаконно позбавлені волі. Це ускладнює і перемовини, і процес повернення. Проте ми робили все можливе для того, щоб Вікторію, зокрема, повернути».
Речник Координаційного штабу наголосив, що інформація про переміщення з Таганрогу ще перевіряється. Оскільки це документи, які отримала з російської сторони родина Вікторії Рощиної.
«Це документи, які отримала родина від російської сторони. Тому інформація в будь-якому випадку ще перевірятиметься і перевіряється. Офіційних заяв поки що не буде. Але ми маємо ту інформацію, яку офіційно надала російська сторона. На неї посилався і омбудсмен, пан Лубінець, про те, що, на жаль, швидше за все сталося. Далі вже йде внутрішня робота, і ми сподіваємося, що в її результаті ми будемо знати значно більше».
Також речник Координаційного штабу розповів, що СІЗО у Таганрозі — це місце, де зафіксовані масові випадки тортур та негуманного поводження. Умови утримання в цьому СІЗО — це злочини, які не мають терміну давності.
«У нас є багато свідчень від звільнених з полону про те, що умови утримання в СІЗО в Таганрозі насправді є нічим іншим як злочинами, які не мають терміну давності, які документуються. Ми так само збираємо цю інформацію, надаємо відповідним службам і структурам. Звісно, що є місця в Російській Федерації, де зафіксовані масові випадки тортур, негуманного поводження. Таганрог є одним із таких місць».
Крім того Петро Яценко розповів, що повернення тіла Вікторії Рощиної російська сторона затягуватиме усіма можливими способами, оскільки як тільки її повернуть, дослідження зможуть показати причини смерті та чи були тортури.
«Зараз взагалі трошки зарано робити висновки, ми продовжуємо збирати інформацію. Дуже багато що може показати репатріація тіла. Тому зараз зараз говорити про якісь висновки чи причини. Проте хочу наголосити, що Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими займається як військовими полоненими, так і цивільними, які незаконно позбавлені волі. Вони не можуть вважатися військовополоненими, вони незаконно позбавлені волі на території Росії, або на окупованій території України.
І ми відстежуємо долю цих людей, зокрема, українських журналістів. Орієнтовна кількість — близько 30 людей. І частина з них — це, зокрема, кримськотатарські активісти і журналісти, які потрапили у російську неволю ще до повномасштабного вторгнення. І історія Вікторії, яку ми знали. Вона, як журналістка-розслідувачка, зверталася до нас. І ми так само, як для всіх інших українських громадян, робили все можливе для того, щоб її повернути. І ця робота була на завершальному етапі. Штаб робив все можливе для повернення, зокрема Вікторії, і переміщення з Таганрога — це був певний етап її підготовки до власне повернення. Ми не говоримо, що це був обмін, тому що те, що стосується цивільних, згідно з міжнародним і гуманітарним правом, ці люди незаконно позбавлені волі, і це ускладнює і перемовини, і процес повернення».
Народний депутат Ярослав Юрчишин також розповів, що умови перебування в Таганрозькій колонії жахливі:
«Одна з жінок, яка була звільнена звідти, приблизно сказала таке, що «робили з нами все що хочеш, тільки не ґвалтували».
За його особистим припущенням, здоров’я Вікторії Рощиної могло погіршитися настільки, що Росія вирішила її повернути. Нардеп пояснив, що протягом дуже довгого часу Росія взагалі не надавала інформацію, не виявляла готовності щодо повернення журналістки. Готовність до повернення з’явилася лише нещодавньо.
Жахливі умови утримання в колонії могли впливати на стан здоров’я. Більше того, відомо, що Вікторія Рощина оголошувала протестне голодування. Проте Ярослав Юрчишин ще раз підкреслив, що таке припущення — його особисте. Підтвердженим фактом є те, що батько Вікторії Рощиної отримав листа від російської сторони про її загибель, та, за словами Юрчишина, підтверджений факт голодування.
«Під час перебування (в колонії — ред.), за, знову-таки, словами батька, Вікторія голодувала. Він якимось чином намагався з нею зв’язатися, щоб переконати вийти з голодування. Це моє припущення, дуже не хотілося би бути правим, але так виглядає, що те, що через фактично більше ніж рік затримання Вікторії… Вона була затримана, зникла безвісти у серпні 23-го року. І лише в травні 24-го ми отримали через Червоний хрест їхні підтвердження про те, що вона перебуває як заручниця Росії. Власне, що робили з Вікторією весь цей час — у нас немає інформації. З серпня 23-го року велися перемовини Координаційним штабом про спочатку знаходження Вікторії, потім про її обмін. Ніякої інформації не було, готовності не було з боку Росії — вона з’явилася тільки останнім часом.
Я можу зробити висновки, що здоров’я Вікторії настільки похитнулося, що власне вже Росія готова була передати, щоб сам нещасний кінець цієї трагедії трапився не в Росії, а в Україні. І, ймовірно, здоров’я не витримало етапування. Можемо тільки уявити, у яких це умовах відбувалося. Звісно, це все припущення. Я би не хотів їх видавати за факти.
Фактами є отримання батьком листа, відсутність офіційного підтвердження цього листа, інформація про голодування Вікторії. От, а відповідно, підірване здоров’я як наслідок, по замовчуванню. І про утримання в нелюдських умовах, які стали підставою для голодування».
Головна редакторка hromadske Христина Коціра поділилася спогадами про Вікторію Рощину. Зокрема, згадує, що для Вікторії журналістика була центром її життя. Вона особливо вірила, що своєю діяльністю зможе змінити світ на краще.
«За тиждень, що ми дізналися, що Віка загинула в російському полоні, що росіяни її вбили, багато колег писали свої спогади про те, якою вони знали Вікторію. Мені запам’ятався дуже допис Дмитра Гнапа, колишнього журналіста, сьогодні військовослужбовця. Він про Віку сказав таке: «Вона була як Сага Норен». Можливо, хтось бачив датсько-шведський серіал «Міст». Він про детективку, яка живе виключно своєю роботою. Віка теж була приблизно такою. У неї на першому місці була журналістика, на другому місці — журналістика, на третьому місці — журналістика. І на всіх інших місцях теж була журналістика. Колись хтось її побачив в кіно, і це прям був такий фурор, знаєте. Тому що її бачили виключно в судах, на мітингах, на зйомках і в офісі, заритою в купу документів — вона там щось досліджувала, копала, аналізувала. Вона була страшним трудоголіком, вона дуже вірила в місію журналістики і вона хотіла змінити своєю діяльністю світ на краще».
Христина Коціра поділилася, що часто про місцезнаходження Вікторії Рощиної в редакції дізнавалися вже постфактум. Головна редакторка hromadske розповіла про перший заїзд журналістки в Енергодар під час повномасштабного вторгнення:
«Дуже часто ми дізнавалися про те, що Віка десь знаходиться вже постфактум. Вона ставила перед фактом нас, що я там, там і там. Я пригадую її перший заїзд в Енергодар. Це був кінець лютого, тільки-тільки сталося повномасштабне вторгнення. Ми ще до кінця всі не усвідомлювали загрози і небезпеки, попри те, що біля Києва були вже росіяни і ми бачили, що відбувається. Віка заїжджає в Енергодар, вона мені пише, що я до вечора віддам матеріал. Вона збирає матеріал, я читаю цей матеріал, Віка підходить до російських військових, які стоять по периметру на атомній станції. Вона їх фотографує, там на фотографіях абсолютно чітко видно обличчя цих російських військових. Вона їх запитує: «Що ви в нас забули? Це українська територія». Ми домовляємося з нею, що вона виїжджає з Енергодару, телефонує мені, що я виїхала, я в безпеці, і тоді ми ставимо матеріал на сайт. Ввечері телефонує мені Віка, каже: «Все, я в безпеці, можеш матеріал ставити на сайт». Я ставлю матеріал на сайт. А вранці вона мені телефонує знову і каже: «Ти знаєш, я тут гуляю по Енергодару, тут можна ще один матеріал зробити». Я така: «Стоп, як це ти гуляєш по Енергодару? Ти мені вчора зателефонувала і сказала, що ти звідти поїхала, що ти в безпеці. Ми виставили на сайт твій матеріал, де твоя фотографія, фотографія автора, де твоє ім’я і прізвище. Ти зараз ходиш по місту, де росіяни. Ти взагалі усвідомлюєш, що ти робиш?». Поки не сталося повномасштабне вторгнення, знаєте, можна було миритися, що Віка поїхала в якийсь суд, куди її ніхто не посилав, чи на якийсь мітинг, де їй могли дати по шапці. Але з повномасштабним вторгненням ми розуміли, що це все добром не закінчиться. І, власне, через деякий час її вперше взяли в полон».
Вікторія Рощина вирішила бути голосом тих українських громадян, які залишилися на окупованих територіях, підсумовує спогади про журналістку головна редакторка hromadske:
«Їй хотілося бути там, де залишаються українські громадяни і немає українських медій. Вона вирішила, що буде тим голосом тих українських громадян, які залишились на окупованих територіях».
Це спецвипуск програми «Звільніть наших рідних», який виходить за підтримки ГО «Жінки в медіа».
