Володимир Якименко — політв’язень активіст «Автомайдану» із села Чаплинка на Херсонщині. Чоловік активно допомагав українській армії на Донбасі та кримчанам, які у 2014 році залишали півострів через російську окупацію. Працював таксистом. 11 червня 2017 року, коли він вчергове перетинав адміністративну межу з півостровом, його затримали російські силовики. Вони звинуватили українця в транспортуванні наркотиків, які йому нібито підклав пасажир, і в перші дні катували, щоб отримати зізнання. Підконтрольний Кремлю суд у Криму дав чоловікові п’ятнадцять з половиною років колонії.
Про те, що змінилося у перебуванні Володимира за ґратами після повномасштабного вторгнення, поговорили у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» із дружиною Володимира — Альоною Якименко.
Альона Якименко: Володимира змушують взяти громадянство Росії, на що він неодноразово писав відмову. Але, оскільки він з Херсонської області, росіяни наполегливо намагаються змусити його взяти громадянство.
Також вони намагаються змусити його вийти на роботу. Робота полягає у пошитті військової та міліціонерської форми. Він теж відмовляється, тому постійно піддається тиску — спочатку він сидів у ШІЗО, тепер його перевели в СУС.
Альона Якименко: На щастя, зараз все добре, рани загоюються. Але це такий крок, на який він змушений був піти. Якби він цього не зробив, до нього застосували б дуже жорсткі тортури.
Після цього вчинку його закрили в СУС і медичної допомоги йому не надали. Перші п’ять днів йому просто міняли бинти, бо вони були всі просякнуті кров’ю і почав вже виділятися гній. Їх просто замінювали на нові та й у все. На п’ятий день його викликали на комісію, і, оглянувши його руку, лікарка сказала, що вона більше не буде його лікувати.
На цей час він у помірно нормальному стані.
Альона Якименко: Ситуація дуже змінилася. Більшість утримуваних — за російську владу, дуже багато ув’язнених вже пішли на війну. Змінилося ставлення і до Володимира. Росіяни постійно кажуть, що нібито «Україна сама винна» у тому, що відбувається, і що росіяни рятують українців. Хоча Володимир знаходить спільну мову з людьми. У колонії навіть знайшов ув’язнених, які підтримують його і співчувають йому.
До речі, у колонію, де сидить мій чоловік, приїжджав навіть сам Євгеній Пригожин. На той момент Володимира закрили у камері, тому що знали, що він мовчати не буде. Другий раз приїжджали люди Пригожина і тоді вже Володимира змушували слухати це все. І там дійшло майже до бійки, але Володимир так і не вийшов на ці заклики. Третій раз приїжджали на вербування представники Міністерство оборони Росії.
Альона Якименко: На жаль, дозволити адвоката ми собі не можемо, але у нас є адвокатка, яка нам дуже допомагала у 202-му році — Сніжана Мунтян. Хоча їй в Росії відмовили у допуску до Володимира, коли він порізав собі вени. Всі можливості для спілкування з ним у нас відсутні.
Альона Якименко: Там ситуація дуже тривожна. Батьків змушують брати російські паспорти. Їм було надано термін до вересня: якщо до того часу вони не переоформлять світло, газ і інші комунальні послуги за російським законодавством, їм загрожує виселення з домівок.
Коли окупанти прийшли у Чаплинку, їм там сподобалося. Вони одразу ввели комендантську годину. Тих, хто не підкорювався, забирали«на підвал», але більш-менш в Чаплинці було спокійно — ніхто ні до кого не приходив і не залякував. У мене військових не було, але я знаю, що у чоловіка на той момент у колонії запитували, де дружина, де діти — чи виїхали, чи залишилися, чи я не змінила паспорт, чи я не хочу отримати російське громадянство. Також у нього запитували, що особисто він думає про цю війну, одразу пропонували йому громадянство.
У селищі було багато проросійськи налаштованих людей. Наскільки я пам’ятаю, ще на початку вторгнення були домовленості з місцевою українською владою, що люди не виходять на акції протесту і Чаплинку тероризувати не будуть.
Та й для чого її було тероризувати, якщо вся необхідна інформація в окупантів була? Всі списки військовослужбовців залишилися у військкоматі, всі документи в поліції були у відкритому доступі, оскільки 24 лютого вже не було ні поліції, ні працівників військкомату.
Альона Якименко: Я не можу йому переказати жодної інформації на цю тему, я навіть і не ризикую таке говорити при можливості з ним поспілкуватися. Він дізнається новини сам у якийсь спосіб. Він з перших днів знає, що Чаплинка окупована.
Альона Якименко: Ми дуже сподіваємося, що всіх наших цивільних, військових та політв’язнів обміняють, що нарешті ця війна закінчиться і вони всі повернуться додому. Володимир розуміє, що зараз у пріоритеті на обмін військовополонені, тому що вони перебувають у жахливих умовах, набагато гірших, ніж ті люди, які сидять вже не перший рік.
Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
