Гостя — дружина політв’язня Олександра Марченка Катерина Марченко.
Олександр Марченко — український політв’язень. Його схопили в грудні 2018 року під час поїздки до окупованого Донецька й пізніше передали ФСБ РФ на непідконтрольній Україні ділянці кордону. Справу в Росії проти Олександра порушили за статтею про контрабанду зброї. У 2020 році в російському суді оголосили вирок — 10 років колонії. Олександр має пожиттєво приймати ліки, оскільки до полону переніс рак щитоподібної залози. У полоні підконтрольні росіянам формування так званої «ДНР» його катували.
Катерина Марченко: У грудні в нас з’явилася ще одна адміністративна справа. Олександра вже звинувачують в дискредитації військових сил РФ. Це звинувачення знову безпідставне. Людина нічого не робила, перебувала в ПКТ, потім ШІЗО, потім знову ПКТ, і нібито два співкамерники, які перебували з ним разом, написали на нього донос. Нібито, коли звучали новини по радіо, він прокоментував якось ці новини щодо «СВО». Але цікава деталь в тому, що, як пояснює Олександр, ті радіостанції, які лунають в камері, взагалі не транслюють новини. Такого бути взагалі не могло.
З кінця липня по цей час в нас немає зв’язку. Листи не доходять мої, а його листи доходять мені, але не всі. Але від будь-яких сторонніх людей він отримує листи. Я це розумію, як ізоляцію, психологічний тиск на людину. Щоб його запевнити, що його вже не чекають, що за нього вже не борються, бо він не може отримувати від нас новин.
Щоб поставити людину у таке положення, коли вона взагалі не розуміє, що відбувається. Від нас він новини не дізнається, новини їм там не показують, він взагалі не знає, що відбувається в країні.
Я намагаюся нічого не писати про війну, тільки особисті теми підіймати в листах, але навіть такі листи не доходять.
Слава богу, в нас є правозахисники, які перебувають у Бурятії, які допомагають передати якісь продукти, ліки. Була складна ситуація з пігулками, тому що пігулки, які він приймає для щитоподібної залози, яка в нього видалена, зникли з російського ринку, тому що там іноземне виробництво, і ми закупили йому пігулки одразу на рік, коли знайшли. І передали одразу все на рік для того, щоб він був застрахований хоча б в цьому.
Зараз залишилися ті проблеми, які були після катувань. Це вже така історія, яка тягнеться. Ми зараз плануємо викликати лікарів в колонію, але не знаємо, як це правильно зробити. Бо як ми зрозуміли, потрібен спочатку дозвіл, а потім вже когось викликати. Також він потребує постійного, раз на три місяці, медичного обстеження, аналізів на гормони, яке не проводилося вже 2 роки. І то, останнє обстеження ми взагалі за свій кошт викликали лабораторію в Краснодарську.
Бо коли в СІЗО брали аналізи, вони нібито проводили їх, але результатів ми не бачили, і я не могла порадитися з лікарем Олександра щодо того, чи зменшувати йому дозу препарату, чи збільшувати.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
