Костянтин Зіновкін — житель Мелітополя, незаконно ув’язнений росіянами цивільний. 12 травня 2023 року чоловік вийшов з дому і більше не повернувся. Через пів року його показали в сюжеті одного із пропагандистських телеканалів.
Люсьєна Зіновкіна: Костянтина затримали 12 травня 2023 року. Він вийшов з дому і не повернувся. Натомість додому прийшли люди в балаклавах із закритими обличчями. Вони повідомили мамі мого чоловіка, що його затримали за порушення режиму. Сказали, що розберуться і відпустять його.
Його затримали у п’ятницю. З понеділка мама почала ходити всіма інстанціями, органами окупаційної влади: у поліцію, Росгвардію, комендатуру. Скрізь відповідали, що такого немає, оскільки цивільних не затримують.
Близько трьох тижнів ми нічого про Костянтина не знали. Потім до нас додому прийшли слідчі. Вони не представилися, не показали посвідчень, лише назвалися слідчими. І повідомили мамі, що Костянтина затримали ФСБ через те, що він хотів підірвали людину. І його утримують в Приазовському відділку поліції, недалеко від Мелітополя.
Мама туди поїхала. Кілька разів їй вдалося передати навіть їжу та одяг для Костянтина. Наприкінці червня, коли мама приїхала туди втретє, їй повідомили, щоб більше сюди не приїжджали, оскільки Костю переводять на Чонгар.
Після цього я почала писати звернення на російську сторону для того, щоб встановити точне місце знаходження Костянтина. Я відправила запит на Генеральну прокуратуру Росії, його перенаправили на Мелітопольську прокуратуру. Від них мені прийшла відповідь, що Костю утримують у СІЗО Чонгара Херсонської області. Мама раз на місяць почала туди їздити, привозити йому передачки. Так тривало до кінця січня 2024 року.
Костянтина раз на три місяці привозили в Мелітополь для продовження міри утримання. У січні його також привезли на суд, після якого він зник. У Чонгар його не повернули, а куди відправили — ми не знали.
Я писала куди тільки можна. Але це цинізм, тому що я отримувала відповіді, що Костянтин знаходиться в Чонгарі. Через два місяці ми отримали від Кості листа, що він знаходиться в Маріуполі. Тобто він сам нас попередив. Написав, щоб не возили в Чонгар передачки, оскільки він уже не там.
Зараз єдине джерело інформації — це листи Костянтина. Він написав, що наче говорять, що всіх наших з Чонгара перевозитимуть на Маріуполь, а потім, найімовірніше, на Ростов. Для суду, де даватимуть вирок.
Читайте також: Закриття церков і рейди на священників: що з релігійними організаціями на окупованих територіях
Люсьєна Зіновкіна: Усе, що я маю — це відповіді від прокуратури, де стоять статті, за якими зараз ніби йде слідство. Це стаття 205, частина 2, і стаття 30, частина 3. Це тероризм і підготовка до злочину. Слідчий, який приходив до нас ще в 2023 році сказав, що ніби Костя зізнався в тому, що хотів підірвати людину.
Від Кості в його листах нічого немає. Можливо, він боїться цензури. Що листи просто не прийдуть. Тому він пише максимально відсторонено, на більш нейтральні теми.
У Кості є адвокат за призначенням. Він зі мною інколи спілкується. Але на всі мої питання, прохання, наприклад, надіслати хоч якийсь документ про затримання, про продовження утримання в СІЗО, він мені відповідає, що «не положено».
Про лінію захисту взагалі не йдеться. Єдине — адвокат кілька разів влаштовував побачення Костянтина з мамою у Мелітополі. Щодо всього іншого він може просто не відповідати. Якщо я в одному повідомленні ставлю два питання, він або відповідає на одне більш зручне, або лишає повідомлення прочитаним. Тобто адвокат виконує лише формальну функцію.
Люсьєна Зіновкіна: Мама бачила Костю у жовтні минулого року. Якраз після того, як Костя розмовляв для сюжету, який вийшов на російському пропагандистському каналі. Тоді він тримався краще, ніж мама. Мабуть, дуже за неї хвилювався.
То зараз вона бачила його місяць тому. Тоді він уже кілька місяців утримувався в Маріуполі. Якихось пошкоджень мама не помітила, але Костя дуже схуд.
Але він продовжує казати, що все добре. І в листах пише, що і годують більш-менш непогано, і дають гарячу воду, щоб чай робити. Складається така картинка, що він пише ці листи для нас. Робить усе, щоб ми не хвилювалися. Я розумію, що там половина просто удаваного. Пише, що перебуває в камері з дуже інтелігентними людьми. Грають в шахи і читають книжки. Але жодних імен не згадує. Пише тільки про свою справу. В останньому листі написав, що з’явилися прогулянки.
Читайте також: З мішком на голові почув звук автомату: історія журналіста після 15 діб російської ізоляції
Люсьєна Зіновкіна: Наразі статус Костянтина — полон. Для підтвердження допомогло відео, яке вийшло у жовтні 2023 року на російському телебаченні. Це був перший і єдиний доказ того, де перебуває Костя.
У підсумку тижня на телеканалі «Росія-1» з Кисельовим був 15-хвилинний сюжет про Мелітополь і про рух опору, про нібито терористів. Костя був у цьому сюжеті. Його називають нездоровим, зомбі. Що Україна промила йому мозок, тому що він стверджує, що Росія напала на Україну в 2013 році.
Ведучий до Костянтина причепився, чому він тоді розмовляє російською, якщо такий патріот. На що Костянтин перейшов на українську мову. Але все там настільки вирвано з контексту, порізано, подано в максимально негативному для Кості світлі. Проте я ним все одно пишалася. Намагалася зрозуміти, де він бере цю сміливість і силу. Я дуже поважаю свого чоловіка.
Люсьєна Зіновкіна: На момент початку повномасштабного вторгнення ми з Костею були в різних містах. Я була в Києві, а він — у Мелітополі. Оскільки Мелітополь окупували дуже швидко, ми вирішили, що мені не варто повертатися. Тому що не було зрозуміло, що буде далі. Ми вирішили, що я поїду в Німеччину. Костя навідріз відмовився виїжджати. Він сказав: «Якщо ми будемо окремо, хтось із нас матиме більше шансів на виживання».
Раніше ми з Костею працювали за кордоном. У Китаї, як танцюристи, заробляли гроші на його мрію. Він інженер за освітою і дуже хотів свою власну металообробну майстерню. Він цим жив.
Костянтин постійно знаходився у своїй майстерні в Мелітополі. Він її облаштував, зробив там ремонт, купував усі станки. Навіть з початком окупації він майже кожного дня їздив у майстерню і щось робив, аби зайняти чимось руки та голову. Це було місце його сили.
Через кілька місяців після Костіного затримання ми дізналися, що майстерні більше немає. Її вивезли. Усе, що можна було, забрали. Я рада, що Костя цього не знає.
Я не знаю, чому його затримали більше ніж через рік після початку окупації. Можливо, дійшла черга. Тоді постійно говорили про контрнаступ, і атмосфера була дуже напружена. Росіяни затримували багатьох людей.
У день, коли затримали Костянтина, затримали ще кількох людей. Але одного потім відпустили. Інший зник, як і Костя. Складається враження, що ніби вони виконували план: затримати якомога більше цивільних, які інакше думають. І таким чином до Костянтина прийшла черга.
Люсьєна Зіновкіна: Потрібно боротися не конкретно за звільнення Костянтина, а за всю категорію незаконно ув’язнених цивільних. Я до травня 2023 року не розуміла, яка катастрофічна ситуація саме з цивільними. Очевидно, якщо я боротимусь лише за Костю, це не принесе ніяких результатів. Ми маємо висвітлювати тему цивільних, у тому числі і в українському інфопросторі.
За кордоном потрібно висвітлення теми теж. Наприклад, я виступала на засіданні ПАРЄ у Страсбурзі. Парламентарі підходили до мене після виступу і казали: «Ви молодець, що боретеся, але ми не знаємо, що робити». Деякі казали, що не знали про таку проблему. Вони чули статистику, але наша історія, як мінімум, включає людські почуття.
Сам по собі механізм повернення цивільних не з’явиться. Але якщо ми звертатимемося до європейської спільноти, з’являться зацікавлені люди, які мають владу і силу розробити цей механізм і почати його застосовувати.
Читайте також: 20 років ув’язнення за українську мову в соцмережах: історія викраденої волонтерки з Мелітополя
завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
